У столиці Молдови з Валерієм Брагою, 26 років, актором Кишинівського російського драматичного театру ім. Антона Чехова, спілкуємося в антракті вистави. Стрункий, русявий. Грає зазвичай героїв і коханців: Дон Хуана в спектаклі "Шлюби з неволі, або Школа дружин і чоловіків..." за Мольєром, Принца Французького в шекспірівському "Королі Лірі".
Ідемо в театральну грим-убиральню. Вона нагадує невелику комунальну квартиру або гуртожиток. Під стінками розташовані п"ять дзеркал. Валерієве — ліворуч від входу, у кутку. На стіні висять його лауреатські дипломи, привітання з народженням доньки.
— Моя дружина Ніна — теж акторка, — пояснює Брага.
Каже, що вони разом поставили поетичний спектакль, присвячений Анні Ахматовій. Валерій родом із Придністров"я, народився в Тирасполі. Вступив у академію музично-театрального мистецтва в Кишиневі. У театрі ім. Чехова почав працювати ще студентом. Уже тут сьомий рік.
— Оклад актора в театрі — 760 лей (трохи менше 500 грн. — "ГПУ"), — каже, — плюс іде ще невелика надбавка за кожну роль.
Аби утримати сім"ю, Валерій підпрацьовує в нічних клубах, на корпоративних вечірках, на ФМ-радіостанціях, у кіно. Знімався в російському серіалі "Вулиці розбитих ліхтарів".
— Зіграв також епізодичну роль у фільмі російського режисера Тиграна Кеосаяна "Заяць над безоднею", — додає. — Богдан Ступка грав там Леоніда Брежнєва.
Найбільш високооплачувана робота, додає Брага, — у телевізійній рекламі. За півгодини зйомок йому платять 120–150 євро. Та значно цікавіше Валерієві кіно. Торік знявся у фільмі, який молдавська продакшн-студія зробила на замовлення Румунії. Кінострічка німецькомовна. У ній розповідається про могилу невідомого радянського солдата, у якій насправді лежить німець. Брага грав солдата вермахту.
— Доводилося вчити німецький текст, — згадує Валерій. — А зйомки проходили поблизу кордону України з Молдовою, під Могилевом-Подільським. Під час війни там ішли криваві бої.
Валерій Брага зіграв невелику роль й у повнометражній стрічці "Жанна" — єдиній, що за 15 років зняли на державній студії "Молдова-фільм". Її створили у часи Другої світової війни на базі кореспондентського пункту Української кінохроніки.
— Бюджет фільму був начебто великий, але знімали на стару апаратуру. Рейки і крани використовувалися ще радянські. По-моєму, "Жанна" так і не зробила каси в Молдові.
Розповідає, що йому пропонували роботу за значно більшу платню. Для цього потрібно було переїхати жити у Придністров"я.
— Запрошували до Тирасполя у Придністровський державний театр драми і комедії. Директор обіцяв, що роботи буде багато, бо чоловіків там у трупі не вистачає, самі жінки. Обіцяли двокімнатну квартиру і вдвічі вищу, ніж у Кишиневі, зарплату — десь близько 200 доларів.
Але Валерій не погодився. Не через напругу між Молдовою і самопроголошеною Придністровською Молдавською Республікою, столицею якої вважають Тирасполь.
— За шість років я настільки звик до рідної сцени у Кишиневі, до своєї трупи, що не хочу нікуди їхати, — пояснює. — У театрі не працюють — йому служать.
8 
35413
Коментарі
2