— Погоджуюсь із тим, що торік "Донбас" Сергія Лозниці став найкращим фільмом, — каже кінокритик Ірина Гордійчук, 68 років. Обговорюємо лауреатів третьої Національної кінопремії "Золота дзиґа". Церемонія відбувається у київському конгресно-виставковому центрі "Парковий". Відзначили кінематографістів у 20 номінаціях.
— Я з побоюванням дивилася кіно про окуповані території, — продовжує Ірина Олексіївна. — Але взагалі не розчарувалася. Сергій великий режисер. Починав як документаліст. Коли зняв перший ігровий фільм "Щастя моє", брала в нього інтерв'ю. Зніс мені дах своїми парадоксальними відповідями. Він за першою професією математик. Як кінокритик розумію, як робляться фільми. Тільки не Сергія Лозниці.
Заслужено отримав "Золоті дзиґи" за режисуру і за сценарій.
Яке загальне враження від премії?
— За ці три роки відчувається стрибок українського кіно. Окрім Лозниці, було кілька достойних фільмів. Відзначу документальну програму. Була найсильніша на "Дзизі". Головний приз дістав "Міф" (картина про зірку паризької опери Василя Сліпака, воював добровольцем на Донбасі, влітку 2016-го загинув від кулі снайпера. — ГПУ). Достойно. Але не вважаю, що це найкращий фільм. Приз правильно дали через громадянську позицію. З погляду кіно "Домашні ігри" — про дівчину-футболістку, яка сама виховує молодших брата і сестру, "Тато — мамин брат" — цікавіші роботи. Уже можна відкрити таємницю — я голосувала за картину "Явних проявів немає". Це дивовижне, тихе, як я називаю, кіно. Без вибуху емоцій розповідає про жінку, яка була на війні, має сім'ю, намагається повернутися до нормального життя. Кіно просто доводить до стану ступору, бо це так щиро, природно, по-людському знято.
Що думаєте про приз глядацьких симпатій?
— Навіть не обговорюю. Сам переможець "Дзідзьо. Перший раз" — милий, симпатичний, нормальний. Але номінанти "Свінгери", "Сотка" — це щось жахливе. Чесно дивилася всіх претендентів із ручкою в руці. Я просто одну цитату наведу зі "Свінгерів". Чоловік намагається зробити все, що потрібно, з панянкою, а вона вже не хоче. Він розстібає ширінку і каже їй — на емоціях таких ідіотських: "Двері відчиняються, вхід через Роттердам". У мене аж дрижаки по шкірі, так незручно перед вами повторювати ті репліки.
І от що мене вразило тоді. У нас виявляється дуже багато людей, які дивляться суто таке кіно, з гумором нижче плінтуса. І голосують потім за Зеленського. Я розумію, що смаки різні. Та мене приголомшило, що фільм "Свінгери" номінувався на премію національної кіноакадемії.
У нас вже є антипремії для літераторів, наприклад "Золотий хрін". Час за кіно такі теж давати.
Але взагалі маємо прогрес величезний. Хорошого кіно багато. І це неймовірно приємно.
Ми втримаємо цей прогрес?
— З новим президентом не знаю. Зеленський вже висловився, що держфінансування кіно не має бути. У мене чимало претензій до фільмів "Коли падають дерева" чи "Дике поле" за романом Сергія Жадана (картину нагородили "Золотою дзиґою" у номінаціях "Найкраща чоловіча роль" — Олег Москаленко і "Найкраща чоловіча роль другого плану" — Володимир Ямненко. — ГПУ), але це кіно. Його є за що обговорювати. Такі картини не можна зняти без держпідтримки. Наступний рік ми ще проживемо, бо бюджет перейшов, а там побачимо.
Загалом, якщо рухатимемося у тому ж напрямку, то все буде добре. Молоді українці закінчують європейські кіношколи, набирають інший досвід, починають щось робити у спільній продукції. Викладаю і завжди кажу студентам-режисерам: "Ви не придумуйте собі якісь умоглядні теми. Знімайте про те, що вас особисто хвилює. Про перший поцілунок, хлопець сказав "товста", батьки не відпускають, про особисте. Тоді вийде добре кіно".
Нині багато короткометражних фільмів беруть нагороди саме з такими ніби простими, загальнолюдськими й універсальними темами.
А у нас як бувало п'ять-шість років тому? Усі розуміли, які теми можуть пройти на міжнародних кінофестивалях: дитячі притулки чи будинки для старих, інваліди. А коли молода людина про це робить кіно, вона ще не знає втрат, у неї ніхто, слава Богу, мабуть, не помер. А без цього кіно не буває. Це треба пережити.
Що ще відбувається з українським кіно?
— Дуже гарно нас сприймають на міжнародних фестивалях. Український глядач ще не дуже звик до своїх картин у прокаті. Але деякі стрічки починають у нуль виходити чи навіть покривати бюджет. Щоб було ще краще, потрібна гарна реклама. І на неї треба витрачати гроші.
2 
35413
Коментарі