"Ти з Донецька, я зі Львова. Поясни мені, хто такі сепаратисти"

— У цій виставі немає вигаданих історій і героїв, — каже режисер Євген Степаненко, 45 років, про документальний спектакль "Голоси".

У виставі грають 10 ветеранів російсько-української війни і нинішніх військовослужбовців. Вони родом із Харкова, Одеси, Бахмута, Донецька, Луганська, Києва, Коломиї, Львова.

На прем'єрі "Голосів" у Львівському театрі ім. Леся Курбаса аншлаг. Додаткові крісла поставили у проходах. Задник сцени обклеїли іменами загиблих на Донбасі бійців.

— Ми ветерани. Люди, які були на війні. Незрозумілі. Ми добробати, ЗСУ, Нацгвардія, прикордонники, правосеки й волонтери. Герої, сонечки, УБДшники. льготніки, оперативний резерв першої черги. Ми живемо поруч із вами, ви нас знаєте. Ми — ваші сусіди, родичі, друзі, знайомі. Ця вистава — наші голоси. Присвячуємо нашим побратимам, живим і загиблим, — представляють себе актори. Кожен розповідає історії, пережиті на фронті й після повернення.

— Я безумно боюсь людей, — каже прапорщик Олександр Митчик. — Не, конечно, поздороваться могу. Даже с девушкой, если она мне сильно нравится. Но дальше я буду молчать, буду просто ждать, когда со мной заговорят. Еще я очень сильно боюсь всего, что взрывается. Пули не пугают. А вот гранату в руки взять не могу. Как-то я был на работе под Новый год, начался фейерверк. Я от страха упал на землю.

— Дімон, ти мусиш пояснити мені одну річ. Бо ти з Донецька, а я зі Львова. І всі глядачі теж зі Львова. І коли вони чують, що хтось із Донбасу, то зразу думають, що він сєпар, — звертається до товариша колишній боєць "Правого сектора" Володимир. — Поясни мені, хто такі сепаратисти. Чого вони взяли зброю?

— Плевать на пропаганду и на то, что говорят по телевизору. Сепар — это дело выбора. Быть человеком или помесью собаки. Такие сбиваются в стаи, а потом атакуют все, что видят. И им плевать на все. Им нужно мясо. Если не будет, сожрут самого слабого из своих, — говорить Дмитро Клугер, позивний "Упир". Воював у батальйоні "Луганськ-1". Влітку 2014-го пережив шість днів катувань у підвалах Донецького управління СБУ.

— Ми посеред вас. І нам болить байдужість. Війна не закінчилась. Історію потрібно писати разом. Найголовніше, що нам вдалося, — вшанувати пам'ять побратимів, яких із нами вже немає, — звертається до глядачів наприкінці вистави Андрій Балацький, позивний "Балах", родом із Колимиї на Івано-Франківщині. Воював у батальйоні ім. Кульчицького впродовж 2014–2017 років.

Наступним виставу "Голоси" побачить місто Дніпро 22 вересня.