"А, це та, що десять років тому писала книжки з матюками", — зауважує чоловік перед входом до столичної "Книгарні Є" минулої п"ятниці. Там відбулася зустріч із 48-річною письменницею Оксаною Забужко.

Магазин має дві зали. В одній поставили екран, де можна спостерігати за ходом зустрічі.

Забужко запитують, як вона ставиться до ненормативної лексики в сучасній українській літературі.

— Залежить від того, чи вдало вона вживається, — відповідає. — Є, наприклад, пряма мова персонажа. Перекладати з ненормативу буде фальшем — як за радянських часів казали "лакировка действительности". Мова має перетравити ненорматив, а не уникати.

Далі Забужко переходить до теми зустрічі — "Модна книжка".

— Я досить нервова, коли мене називають модною письменницею, а часом ще й модною тьоткою, — жартує вона. — Для письменника з амбіціями це звучить принизливо. Але модні книжки існували завжди. Те, що вона модна, про саму книжку ще нічого не говорить. У моду входить книжка, яка задовольняє певний суспільний запит.

Наймоднішою українською книжкою XIX ст. був "Кобзар" Тараса Шевченка. Він був модним письменником, і йому це не подобалося. Леся Українка казала про себе: "Почитаемая, но не читаемая". В її добу модним був інший український письменник — Володимир Кирилович Винниченко.

Модна книжка означає багатотиражна?

— Найвищі наклади в ХХ сторіччі мав Володимир Ленін. Є шалено багатотиражні автори, чиїх імен у пристойному товаристві не згадують. Наприклад, американка Барбара Делінські. Якось вона мені трапилася, спробувала її вжувати. Знаєте, навіть Дар"я Донцова витягує. А тексти  американки є кухонною експлуатацією стереотипів домогосподарок з освітою нижче середньої. Але це тиражі — десятки мільйонів.

Модну книжку ви купуєте, бо її прочитали всі. Якщо я студент і на моєму курсі всі прочитали Любка Дереша, то й я піду куплю і прочитаю його. Чого гріха таїти — я також інколи почитую модні книжки.

Яка книжка має шанс стати модною?

— Вона може бути хорошою чи поганою, але головне — щоб у ній були відповіді на невисловлені питання, які висять у повітрі. Й коли люди це читають, до голови приходить: "О, і я так думаю".

Літературну попсу читали завжди. Згадайте шедевр української літератури "За двома зайцями". Проня Прокоповна на прогулянці в Маріїнському парку під дубом читає роман. Й між нею і Свиридом Петровичем Голохвастим відбувається читацька дискусія. "А що ви читали?" — питає він. — "Єруслана Лазаревича", "Кровавую звєзду", "Чорний гроб". На що Свирид Петрович їй рекомендував набагато кращий роман — "Матильда, чилі хранцюзька гризетка".

Проня Прокоповна в Маріїнському парку під дубом читає роман

А що читали більш освічені сучасники Проні та Свирида? Вони не читали Золя та Мопасана. Був такий автор Жіп — ім"я, яке сьогодні нікому нічого не скаже. Кожна баришня, яка знала  французьку мову, від Нормандії до Уралу, мала його книжечки. Кожна епоха має свою попсу. У нас, наприклад, брати Капранови добре працюють — на Жіпа нашого часу потягнули б.

Ваша книжка про Лесю Українку "Notre Dame d"Ukraine…" стала модною, мабуть, неочікувано. Адже інтелектуальне чтиво  ніколи не було популярним.

— Не спрацює ніякий заголовок, ніяка реклама. Доки вам не подзвонить подруга і не скаже: "Я таку класну книжку прочитала". Добрі книжки стають модними й масовими, коли в них кожен може вичитати щось своє. У "Notre Dame d"Ukraine" хтось вичитав сюжет з особистого життя Лесі Українки і те, що вона не була лесбіянкою. Хтось пройшовся по білих плямах нашої минувшини. Хтось нервово допитує, чого я так повелася з Олесем Гончаром і Ліною Костенко... У результаті маємо модну книжку, з чого я втішена. Це доводить, що українці не такі дурні, як вони про себе думають, і в чому їх постійно переконує телевізія.

Але першою вашою модною книжкою була "Польові дослідження українського сексу".

— Я була зла, коли її писала. Причому не на мужчин, як  інтерпретується переважною більшістю. Я була зла на свою країну, на інтелігенцію. Я вважала тоді і вважаю досі, що шанси змінити країну на початку 1990-х були спущені в унітаз не в останню чергу з вини української інтелігенції. Це було вперше — голос сердитої жінки, яка в повний голос говорить те, що її в цій країні, своїх мужчинах і самій не влаштовує.

Навколо "Польових досліджень" дійсно був добрячий шумовий ефект, і багато людей читало це як свого роду українську камасутру. Свого часу приятель розповідав, як зайшов до знайомого директора ресторану й узрів на столі мій роман. Приятель був злегка заскочений. А директор сказав: "Представляешь, уже третий раз перечитываю и не могу понять, где она там секс нашла". Але якщо третій раз чоловік перечитує — значить, щось його зачепило.

×