Наступного ранку Мірза Саїд Ахтар прокинувся в домі, зануреному в незвичну тишу, і, коли він покликав прислугу, відповіддю йому було мовчання. Нерухомість поширилась і на картопляні поля. Але під широким, розлогим дахом титліпурського древа панували штовханина й безлад. Панчаят одностайно погодився скоритися волі Архангела Джибрила, і селяни заходилися готуватися до від"їзду. Спершу сарпанч хотів попросити теслю Ісу змайструвати воза, якого могли б тягти воли і на якому могли би вмоститися старі та немічні, але цю ідею живцем поховала його власна дружина, яка сказала йому:
— Ти не чув, сарпанч-сахібджі! Хіба ангел не сказав, що ми мусимо йти? Що ж, чудово, саме це ми й мусимо робити.
Тільки немовлята звільнялись од пішого паломництва: їх мали нести на спинах (так було вирішено) всі дорослі, навпереміну. Жителі селища зібрали всі свої запаси, і гори картоплі, сочевиці, рису, гіркого гарбуза, перцю, баклажанів та інших овочів нагромаджувались біля гілок панчаяту. Усе домовились порівну поділити між ходоками. Кухонний крам також складався разом, як і все знайдене постільне шмаття. Потрібні були в"ючні тварини і пара возів, що повезе живих курчат і іншу живність, але загалом пілігрими, дотримуючись інструкцій сарпанча, намагалися звести особисте майно до мінімуму. Приготування почалися на світанку, тому, коли розлючений Мірза Саїд дістався до селища, багато речей уже було спаковано. Сорок п"ять хвилин заміндар розкидав крам, кидаючи сердиті слова і розштовхуючи селян, але потім, на щастя, вступився і пішов, тому роботу можна було продовжити в тому ж швидкому темпі. Ідучи, Мірза кілька разів ударив себе по чолі й обізвав жителів селища різними словами, такими як психи і простаки, — дуже поганими словами. Але він завжди був безбожником, слабким завершенням сильної лінії, і він мусив залишатись, аби знайти свою власну долю. Таких людей ні в чому не переконаєш.
Перед заходом сонця селяни були готові вирушати, і сарпанч звелів усім за кілька годин пристати до молитви, щоб можна було рушити одразу після неї і таким чином уникнути найгіршої денної спеки. Тої ночі, лежачи на циновці біля старої Хадиджі, він бурмотів:
— Нарешті. Я завжди мріяв поглянути на Каабу, обійти її до того, як помру.
Вона простягнула до нього долоню і взяла руку.
— Я також сподівалась на це, попри все, — відповіла вона. — Ми пройдемо через води разом.
Мірза Саїд, доведений до безсилого шалу видовищем селищних зборів, безцеремонно ввірвався до дружини.
— Ти повинна побачити, що відбувається, Мішу, — вигукнув він, недоладно жестикулюючи. — Увесь Титліпур попрощався зі своїм глуздом і вирушає до узбережжя. Що станеться з їхніми будинками, з їхніми полями? Запаси знищено. Це напевно спровокували політичні агітатори. Хтось когось підкупив.
— Ви гадаєте, якщо запропонувати їм готівку, вони залишаться тут як нормальні люди?
Його голос пригас. Аїша була в кімнаті.
— Сучка, — процідив він.
Вона сиділа на ліжку зі схрещеними ногами, тоді як Мішала та її мати сиділи навпочіпки на підлозі, перебираючи майно і вибираючи дрібнички, які могли знадобитись під час паломництва.
— Ти не підеш, — шаленів Мірза Саїд. — Я забороняю це. Один диявол знає, яким мікробом ця шльондра заразила селян, але ти — моя дружина, і я не бажаю дозволяти тобі брати участь у цій самовбивчій затії.
— Чудові слова, — гірко розсміялась Мішала. — Саїде, чудовий вибір слів. Ти знаєш, життя моє скінчене, але ти говориш про самогубство. Саїд, тут трапилось дещо, і ти зі своїм запозиченим європейським атеїзмом не знаєш, що це таке. Або, можливо, ти зможеш зазирнути під свій англійський костюм і спробуєш відкрити своє серце?
— Це неможливо! — вигукнув Саїд. — Мішала, Мішала, чи це ти? Ти раптом перетворилась на одержиму Богом істоту із древньої історії?
Йому відповіла пані Курейші:
— Йдіть собі, сине. Тут немає місця невірним. Ангел сказав Аїші, що, коли Мішала відбуде паломництво до Мекки, її пухлина щезне. За все спитають, і все воздасться.
Мірза Саїд Ахтар поклав долоні на стіну Мішалиної спальні і втиснувся лобом у штукатурку. Після довгої паузи він мовив:
— Якщо це — питання прощі, тоді заради Бога, ходімо в місто і зловимо літак. Ми зможемо потрапити до Мекки за кілька днів.
— Нам веліли, щоб ми йшли, — відповідала Мішала.
Один диявол знає, яким мікробом ця шльондра заразила селян, але ти — моя дружина
Саїд втратив контроль над собою.
— Мішала! Мішала! — волав він. — Веліли? Архангели, Мішу? Джибрил? Довгобородий Бог і ангели з крилами? Небеса й пекло, Мішала? Диявол із гострим хвостом і роздвоєними ратицями? Наскільки далеко ти з цим зайдеш? Чи є в жінки душа, скажеш ти? Або по-іншому: якої статі душа? Чорний Бог чи білий? Коли океанські води розступляться, куди подінеться звільнена вода? Підніметься обабіч, немов мури? Мішала! Дай мені відповідь. Чи існують чудеса? Чи віриш ти в Рай? Чи отримаю я прощення своїх гріхів? — він заплакав і впав на коліна, його лоб усе ще був притиснутий до стіни. Його смертельно хвора дружина підійшла до нього й обійняла його ззаду.
— У такому разі йди на прощу,— продовжив він мляво. — Але візьми бодай наш мерседес-фургончик. Там є кондиціонер, і ти можеш покласти туди холодильник із кока-колою.
— Ні, — м"яко заперечила вона. — Ми підемо так само, як і всі. Ми прочани, Саїде. Це не пікнік на пляжі.
— Я не знаю, що робити, — ридав Мірза Саїд Ахтар. — Мішу, я не можу залишатися тут один.
Аїша озвалася з ліжка.
— Мірза-сахібе, ходіть із нами, — промовила вона. — Ваші ідеї віджили своє. Ходіть і спасіть свою душу.
Саїд підвівся із запаленими від сліз очима.
— Ви хотіли чортової подорожі, — сердито звернувся він до пані Курейші. — Це курчатко, звичайно, явилося додому на сідало. Наша подорож завершить наш рід, сім поколінь — і все одним пострілом.
Мішала припала щокою до його спини.
— Ходімо з нами, Саїде. Просто ходімо.
Він обернувся, щоб зіткнутися з Аїшею.
— Немає Бога, — оголосив він упевнено.
— Нема Бога крім Бога, і Мухаммед — Пророк Його, — кивнула вона.
— Містичний досвід суб"єктивний, це не об"єктивна істина, — вів далі він. — Води не розійдуться.
— Води розійдуться за ангельським велінням, — відповіла Аїша.
— Ти ведеш цих людей до неминучої біди.
— Я беру їх на груди Божі.
— Я не вірю тобі, — наполягав Мірза Саїд. — Але я збираюся піти і спробую припинити це безумство всіма способами, які будуть у моїх силах.
— Бог вибирає безліч способів, — радісно зазначила Аїша, — безліч способів, за допомогою яких можна переконати того, хто сумнівається.
— Забирайся до чорта, — гаркнув Мірза Саїд Ахтар і вибіг, розганяючи метеликів, з кімнати.
* * *
— Хто безумніший, — шепотів клоун на вухо волові, турботливо розчісуючи його у своєму тісному хліві, — божевільна чи дурень, який любить божевільну? — Віл не відповідав. — Мабуть, варто нам було залишатись недоторканними, — продовжив Осман. — Обов"язковий океан звучить гірше, ніж заборонений колодязь.
І віл кивнув — двічі, що означає — так: бу, бу.
Переклад з англійської Тадея Шангри
8 
35413
Коментарі
5