— У моїй системі цінностей Новий рік втрачає першість, поступаючись Різдву, — каже вокаліст гурту "Танок на майдані Конго" Олександр Сидоренко, 45 років. Музикант виступає під псевдонімом Фоззі. Розповідає про пісню "Різдво рок-н-рол". Композиція увійшла до нового альбому ТНМК "7".

— Рядок "Новий рік — попса, Різдво — рок-н-рол" народився років 10–15 тому під час відпочинку в Карпатах, — продовжує Фоззі. — Телеведучий Ігор Пелих повів нас колядувати. Уперше я побачив традиції, яких ми в Харкові були позбавлені завдяки роботі СРСР з деукраїнізації українців. Але якісь датчики всередині спрацювали. Відчув, що в Різдві є українство, є ми, є щось втрачене. Що більше українців вважатимуть це свято більш родинним, то менше матимемо жителів УРСР серед наших громадян.

Музично хотіли зробити пісню максимально простою, без довгих слів і нот, щоб приспів сприймався як позивний. Виклали її в інтернет напередодні свят. Був здивований, коли пісню похвалив священик колишнього московського патріархату.

До платівки "7" увійшло сім композицій, це сьомий альбом у дискографії ТНМК. У групі зараз семеро учасників.

— У пісні "Мій демон" є слова "Усе, що є, буде моїм. Мій демон покусає все, що я не з'їм". Видо­змінив малоросійську приказку "Як не з'їм, так понадкушую". Сучасний українець вже готовий покусати. Торік на 6 годин застряв в аеропорту міста Тіват у Чорногорії. Там було багато росіян, купа реклами російською. Щоб відволіктися, своє роздратування перетворив на пісню. Убити демона в собі неможливо — хіба тільки разом із його носієм. Він може бути навіть корисним, бо не дає внутрішньому янголу скласти крила, мотивує діяти.

Пісня "Гострі ножі" — про війну. Зброя має бути, інакше нас усіх з'їдять і скажуть, що нікого й не було. Фраза "Люди сильніші за людство" означає, що чекати допомоги від світу не слід. Бо, теоретично, нас мала рятувати ООН, а рятували волонтери-співгромадяни. Коли писав текст, уявляв, що це буде реггі з "Братами Гадюкіними". Усі, хто знав про спільну пісню, чекали чогось веселого, з дудками. Але вийшов такий військовий госпел, бо зараз інші часи.

7 січня ТНМК представить нові пісні на концерті "Теплий акустичний рідзвяний вертеп" у столичному клубі "Карібеан".

Нарешті в українському кіно заговорили, як у житті

— 2018 рік асоціюватиметься з фільмом "Дике поле", — каже Олександр Сидоренко. У стрічці Ярослава Лодигіна головний герой бореться з рейдерами, які хочуть захопити бізнес брата у Старобільську на Луганщині. Екранізація роману "Ворошиловград" Сергія Жадана вийшла в прокат 8 листопада.

— Герої у фільмі розмовляють суржиком, із матюками. Нарешті в українському кіно заговорили, як у житті. До цього вітчизняні стрічки були віддаленими від реальності, нагадували пастеризоване пиво зі штучним ­смаком.

На тему війни торішні "Кіборги" Ахтема Сеїтаблаєва були яскравішими, ніж "Донбас" Сергія Лозниці, "Позивний Бандерас" Зази Буадзе. Добре, що українських стрічок стає дедалі більше. Якби ще люди в кіно ходили. Наші фільми не досконалі, акторів не вистачає. Але не буває ­одразу класу "А".

З музики найбільше вразила пісня "Практика" Юрія Бардаша. Цей репер народився в Алчевську на Луганщині. Місто відоме одним із найбільших коксохімічних заводів в Україні. Пісня "Практика" зла, цілісна. На тлі сьогоднішнього штучного підходу до музики — це звірина внутрішня правда. Людина не бреше собі. Це те, що приваблює в музиці.

×