"Обличчя мучителів замалювали, бо були схожими на кагебістів"

 

Вісім дерев'яних церков карпатського регіону потрапили до списку світової спадщини ЮНЕСКО. Сесія комітету пройшла 21 червня у Камбоджі.

— То вам страшно, бо перший раз, — говорить хлопець на велосипеді. Обганяє нас на середині 25-метрового підвісного мосту через річку Чорна Тиса. Міст трухлявий, сильно розгойдується. — Наші хлопці тут даже на мотоциклах ганяють.

Міст веде до церкви Вознесіння Господнього в селищі Ясіня Рахівського району на Закарпатті. Її побудували 1824-го. Реставрували 42 роки тому.

— Хоч церква і гарно виглядає, та все одно потребує ремонту. Її вкрили пиляним ґонтом. Він не такий довговічний, як колотий і вже потребує заміни, — розповідає Микола Кошук, настоятель храму.

У церкві святого Юрія у місті Дрогобич на Львівщині всі стіни розписані. Це роботи художника Стефана Маляра та двох синів у середині XVII ст.

— Вони користувалися лише натуральними пігментами з глини та сажі, — розповідає реставратор Лев Скоп, 59 років. — Колір клали лише раз, тому всі малюнки мають легкість і потрясаючу глибину. Є ціла серія розписів з історіями про Адама та Єву. На одній вона намовила його з'їсти яблуко, на другій — ангел виганяє їх із раю, а на третій Адам б'є Єву. На розписах він однаковий, а от Євине обличчя міняється. На початку вона дуже еротична, а наприкінці — страшна. Раніше ніхто не робив із церкви комедію: можна — не можна, канонічно — не канонічно. Малювали так, як лягало на душу. Всіх, хто мучив апостолів, художники зобразили в тюрбанах чи західноєвропейських костюмах. Після того, як тут запанувала радянська влада, обличчя мучителів замалювали, бо були дуже схожі на кагебістів.

П'ятиверха церква Різдва Пресвятої Богородиці стоїть на пагорбі у селі Нижній Вербіж Коломийського району на Івано-Франківщині. Невисока, зовні стіни пофарбовані коричневим. Подвір'я виклали бруківкою.

— П'ятиверхих більше ніде немає, — говорить дослідник церков Василь Слободян, 62 роки. — Раніше точно така ж була в сусідньому селі Княже. Її спалили комуністи. Цю церкву побудував тесля Григорій Семонюк 1797-го, йому тоді було 102 роки. Він був скарбничим у ватазі Олекси Довбуша. Коли банду розбили, Семонюк сховався в цьому селі. Точно невідомо, скільки часу він зводив церкву. Одні кажуть, працював півстоліття, інші — за два роки. Якщо у майстра є помічники, таку можна побудувати за сезон. Церква зведена із смереки. Хтось розказав про неї австрійському цісарю і той нагородив Семонюка малою золотою медаллю. Помер майстер у 114 років.

Дах укритий бляхою, карбованою орнаментами, квітами, хрестами і ликами святих.

— Бляхою церкву вкрили 1990 року. Це — данина моди. В ті часи на Гуцульщини всі заковували у бляху по піддашшя. Це шкодить дереву. Конденсат попадає на стіни, і дерево гниє. Церкву треба перекрити ґонтою — дерев'яними дощечками з пасами. Одна ґонтина коштує 5 гривень, їх потрібно 150 тисяч.

Збереглися 1500 дерев'яних церков

— То гріх, якби наших церков не було в цьому списку, — каже ініціатор проекту 62-річний Василь Слободян з інституту "Укрзахідпроектреставрація". — Почали займатися цим 2002-го. За сім років поляки запропонували зробити спільне подання. На території Польщі збереглися 160 дерев'яних церков, у нас — понад 1500. Кожна сторона подала по вісім.

ЮНЕСКО висунуло багато умов. Усі храми повинні мати сигналізацію проти проникнення всередину і протипожежну. Такі є лише у трьох. Одна така система коштує 25 тис. грн. Змінні елементи — по 5 тис., вони необхідні щороку.

Якось знайомі поляки вирішили проїхати до церкви в селі Ужок. Дзвонять: "Ти вказав неправильний шлях. Тут немає дороги". Там її справді немає. Цього року в Ужку було ралі по бездоріжжю.

×