— В Україні видають мало східної літератури. Я бізнесмен, не перекладач. Але раз ніхто того не робив, то суто для себе почав перекладати "Мистецтво війни", — каже 42-річний Сергій Лесняк. 12 років тому з дружиною та двома доньками переїхав із Києва у Шанхай. Цього місяця львівське "Видавництво Старого Лева" представило українське видання трактату древньокитайського воєначальника Сунь-дзи. Він жив у VI ст. до нашої ери. Пише про стратегію бою і завоювання. Також дає поради про життя і працю.

— Перекладав потроху в різні роки. Це для мене і вправи були, щоб ліпше розуміти Китай. Допомагали друзі. Кожен ієрогліф обсмоктував з китайцями. Дивилися через словник і сперечалися. На одного раз годину потратили. А їх близько шести тисяч. Значень дуже багато. Кожен значок має купу нашарувань. Може і 20 значень мати. Звіряли з англійською мовою, але й там перекладачі по-різному подавали. В Україні доводити до пуття текст допомагав Віктор Кабак (літературний редактор СТБ. — "ГПУ"), — розповідає Лесняк. — З нашими сходознавцями трохи сперечався. Оскільки сам не філолог, то мені легко робити так, як вважаю краще. Дозволив собі відійти від правил і передавати китайські назви українськими буквами так, як вони звучать. Хоч у нас панує тенденція користуватися затвердженою в Росії звукопередачею. Китайське слово "дзинь" український сходознавець напише "цзинь".

Щороку Лесняк буває в Україні. Основна його робота — налагоджувати українсько-китайські ділові зв'язки. Переїхавши, створив там компанію для торгівлі в Азії залізною рудою. Зараз налагоджує продаж українських ліків. У Шанхаї почав займатися боротьбою тайцзи. Посів третє місце в країні. Цьогоріч планує здобути чорний пояс із тхеквондо.

— Серед китайців поширеніший футбол і баскетбол. Традиційними боями цікавиться не багато молодих, зате ґрунтовно, — продовжує.

Дітей Дарину та Ярину китайці називають Да-ла та Я-ся. Дружина Оксана редагує вісник про життя української громади "Шанхай Борщ". Лесняк був співвідновником українського земляцтва. Взяли назву організації українців 1930-х — "Українська асоціація Шанхаю". Видають журнал "Бізнес Сходу".

Сергій Лесняк почав учити китайську ще в Україні.

— Мова не має абетки. Ієрогліфів у словниках — більш як 70 тисяч. Ніхто не знає точну кількість. Зі старих вимальовують нові. Але з вигляду ієрогліфа не зрозуміло, як його читати. Аби вимовити повністю новий для себе ієро­гліф — мусиш дивитися словник або питати того, хто знає. Це мова, що треба зубрити. Подібні на вигляд ієрогліфи не обов'язково однаково звучатимуть. Може бути 50 ієрогліфів, які звучать "бан", — Сергій Лесняк нахиляється над столом і пише ієрогліф на три знаки "велосипед". — Ци-Сінь-Че. "Че" колись позначав колісницю, тепер — усе, що з колесами. Перший означає "само". Щось на подобі "сам везу". Середній — не пам'ятаю, але щось до теми. Наприклад "без мотора". По-іншому можуть називати дитячий ровер, спортивний.

З китайської літератури радить почитати прозу Мо Яня.

— Це один з останніх Нобелівських лауреатів (2012 року, за "галюциногенний реалізм, що поєднується з народними казками, історією та сучасністю". — "ГПУ"). Цікавий пласт літератури про культурну революцію. Книжки "Вовчий тотем" (автор Цзян Жун. — "ГПУ"), "Прощавай, моя наложнице" (1993 року роман письменниці Ліліан Лі екранізували. — "ГПУ"). Кіномистецтво теж. Це Китай, з яким Україні варто знайоми­тися.

Повертатися на батьківщину поки що не планує. Але перебування за кордоном називає робочим відрядженням.

×