Заключний концерт балетного фестивалю "Серж Лифар де ля Данс" у п"ятницю відбувся в Національній опері України. Із 1995 року його проводять у столиці раз на два роки. Цього разу серед гостей були артисти президентського балету Словаччини з міста Кошице.

Словаки привезли до Києва кілька постановок. Зокрема "Стікс" на музику сучасного грузинського композитора Гії Канчеллі. Стікс за давньогрецькою міфологією — річка, що тече у підземному царстві, розділяючи світ живих та мертвих. Нею старець Харон перевозить у човні душі померлих. Словацький хореограф Максим Скляр обіграв цей міф через історію закоханих чоловіка та жінки. Стікс стає символом межі їхніх стосунків. Чоловік (Василь Севастьянов) страждає відчайдушно та пристрасно — його рухи в балеті схожі на конвульсії. А жінка (Інеса Ягольник) — більш стримана та пасивна. Їхній танок відбувається на фоні відеоряду людських тіней, що символізують відхід померлих душ. Серед них наприкінці вистави з"являються силуети чоловіка та жінки. Узявшись за руки, вони зникають вдалині.

Національна опера представила на заключному фестивальному концерті балет "Шехеразада" на музику Миколи Римського-Корсакова. Ця композиція в репертуарі театру з 2001 року. Але йде рідко, бо триває 40 хв., що вимагає ставити її в парі з іншим балетом.

Тут також ідеться про кохання, але не платонічне й ідеальне, а — тілесне. За хореографією Михайла Фокіна, в центрі спектаклю — оргія, яку влаштовують одаліски гарему султана Шахріара та його улюблена дружина Зобеїда. Султан, виявляючи зраду, страчує і дружин одну за одною, і наложниць із євнухами. Єдину Зобеїду пожалів, бо ще любить її. Але та, відчуваючи власну провину, вбиває сама себе. У київській постановці "Шехеразади" тема "крові-любові" не така гостра та експресивна. Підкреслено яскраві декорації Марії Левитської створюють казкову атмосферу. А еротичні танці артистів — не грубі, а красиві та вишукані.

×