21 березня український письменник Юрій Мушкетик святкував 78-річчя. "ГПУ" привітала його по телефону. Літератор відповів:
— Дякую за співчуття. Я все життя живу, наче на дачі, — розповідає про будинок під Києвом у селі Конча-Озерна. — Учора скопував город. Тут мене й схопив радикуліт. Тому дякую за співчуття.
Хто вже вас вітав? — цікавлюся.
— Невідомі люди по радіо, діти, онуки, родичі. А з відомих — ніхто. Зі спілки теж ніхто, — Мушкетик очолював спілку 15 років. — Привітав дуже талановитий письменник Віктор Корінчук. Йому 79. А свій перший роман він написав у 69! І отримав на "Коронації слова" гран-прі. Він любить збирати гриби. Іноді дарує мені баночку або приносить на закуску — то їмо разом.
Який найулюбленіший подарунок?
— Та я ж виріс у селі, подарунками не забавлений. Ніколи ані лиж, ані ковзанів мені не дарували, хоча й мріяв про них. Пізніше вже сам собі дарував. Створив першу книжку студентом. Писав уночі в гуртожитку на підвіконнях і на кухні. Усі збиткувалися з мене через це. А після того, як вийшла перша книжка, — каже про повість "Семен Палій", видану 1954-го, — заповажали. Із гонорару купив батькам хату під Києвом.
Яким був ваш найкращий день народження?
— У молодості. Коли я навчався на філологічному факультеті Київського держуніверситету. Ми збиралися з однокурсниками в барі "Зелена жаба". Наливали горілку в пиво й пили. Потім починалися жаскі філософські розмови. Ото й були найкращі дні народження.
Із ким святкуєте зараз?
— Сьогодні приїжджають діти. Дві доньки — 52-річна Леся та молодша Оксана. Леся прилітає з Йорданії, у неї там чоловік послом працює. Дівчата мої знають багато мов. Леся замолоду вивчила угорську, однаково пише угорською та українською. Вона входить до спілки письменників Угоршини. А Оксана в Києві працює рекламістом. Онуки прийдуть. Молодшого Гліба я дуже люблю. Він такий неслух, хуліган, у третій клас пішов. Старша онучка Настя також знає багато мов. Сьогодні святкуватимемо разом, а завтра вона вилітає в Гонконг.
Навряд чи з ким ще буду святкувати, — веде далі. — Такі роки, помаленьку живу. Як був колись сільським жителем, так і лишився. Цей світ вже мені чужий з усіма вивертами, постмодернами і тусовками. Живу тими приписами, яких батьки мене вчили.
А якими були ваші батьки?
— У мене була така мати, яких у світі більше немає. Працювала головою найбільшого в Чернігівській області колгоспу. Безпартійна, донька куркуля. Її батько, мій дідусь, був у Сибіру. Їй нараховували гроші, а вона жодного разу не принесла їх додому. Завжди казала, що люди не отримують — і я не буду. Мені не було в чому ходити до школи. Я просив купити чоботи. А матір твердо дотримувалася приписів. Отак і я тепер.
Що зараз пишете?
— Нове оповідання, за великі речі не беруся. Нещодавно "Фоліо" видало три томи моїх творів. Видавництво "Генеза" — оповідання "Суд", краще з того, що я писав. А в першому номері журналу "Київ" опублікували аж вісім моїх оповідань.
Мемуари ще пишете?
— Уже дописав. Але деякі речі я б не хотів, щоб прочитали за мого життя.
8 
35413
Коментарі