Кабінет доктора філологічних наук Лесі Ставицької, 45 років, розташований на сьомому поверсі будинку інститутів НАН України на столичній вул. Грушевського, 4. Леся Олексіївна перебирає папки з паперами, переглядає пошту в Інтернеті.

— Завтра виїжджаю до Варшави на три місяці, — пояснює. — Отримала там стипендію, писатиму книгу "Гендер: мова, свідомість, комунікація".

Чому вирішили укласти словник нецензурних слів української мови?

— П"ять років тому видала словник українського жаргону. Але одні його чомусь сприйняли як словник мату. Інші ж навпаки дивувалися: чого це мова наша така цнотлива? Хочете не цнотливу — нате, вирішила тоді. 2006-го в мене була стипендія в Гарвардському університеті. Писала книгу про мовний світ чоловіків і жінок, а ця робота йшла паралельно. Знайшла тоді багато подібних словників із російською та англійською нецензурною лексикою. Слово "фак" в англійській спокійно існує в словниках, у нас же досі важко там уявити слово з трьох літер. За цим стоїть соціопсихологічне сприйняття ненормативних слів у цивілізаційних спільнотах. Чому б не використати чужий і науковий, і словникарський досвід? Часу було багато, умови комфортні.

Довго збирали матеріал?

— На "Українську мову без табу" пішло чотири роки. Наприклад, "Большой словарь русского мата" Плуцера-Сарно, за задумом, має бути 12-томним. Поки що вийшло два — назви чоловічого статевого органа й жіночого. Так-от: на створення першого тому в автора пішло 10 років. Він сам збирав цей матеріал у різних регіонах Росії. Такої розкоші я не могла собі дозволити, та й це не справа мого життя. Інформацію для словника черпала з українського сороміцького фольклору, записів Івана Франка, Володимира Гнатюка, Хведора Вовка, бурсацького фольклору, діалектних словників, а також із прози сучасних письменників — Ірени Карпи, Оксани Забужко, Сергія Жадана, Леся Подерв"янського й інших. Додала й усе, що чула від людей у селі, від друзів, на вулиці. От якось по телебаченню виступала цілителька Марія-Стефанія. Щось емоційно розказує, і тут у неї виривається: "Оце лежить, п"ятами сраку чухає" — про байдикування, нічогонеробство.

Іноді вам дорікають, що "напхали" в українську мову забагато російської лайки.

— Якщо говорити про мат, то ці слова мають праслов"янське походження і є в усіх сучасних слов"янських мовах. Слід розрізняти нецензурні слова, що вживаються як назви органів, дій, приміром, в еротичному фольклорі, — і ті самі слова, вжиті як лайка. У росіян мат завжди був на загал більш публічним: лаятися при жінках, дітях там не вважають гріхом. Українці ж у побуті менше послуговувалися власне матом. Натомість у нас переважає так звана шіт-культура лайки (англійською "шіт" — лайно. — "ГПУ"). Тобто все, що пов"язане з нижньою частиною тіла, туалетом, а не секс-культура, як у сусідів. Існує теорія, що шіт-культура переважає в західноєвропейських народів.

У вашому словнику є питомо українські вислови?

— Повторюю: основні слова спільні для всіх слов"ян. Новації починаються на рівні творення похідних слів, — Леся Олексіївна просить принесений "ГПУ" словник. Перегортає сторінки й показує пальцем на слова "хуятий", "йобкати". — Новації також є у фразеологізмах, — показує на вирази: "Я вже не можу так високо сцяти" та "Як у Давида: ні сраки, ні вида". — Так можна сказати і римувати тільки по-українськи.

Як ставитеся до людей, у мові яких більшість слів — нецензурні?

— Велика помилка ототожнювати мову людини з її моральним обличчям. Бо людина може говорити улесливі слова, такі медові та приємні, що можна в них потонути. А потім такого ножа встромить у спину, що все життя будете відходити. Можна так зробити комплімент людині чи навіть освідчитись у коханні, що вона образиться на все життя. А можна вилаяти так, щоб людина зрозуміла, що її люблять. Усе залежить від ситуації.

У цілительки Марії-Стефанії раптом виривається: "Оце лежить, п"ятами сраку чухає"

У нас справді, як ідеш по вулиці, вуха завертаються. Але мат має причини соціальні, а не мовні чи культурні. Він процвітає передусім від суцільного незадоволення і життям, і собою. Через нервозність, невпевненість, невлаштованість, бідність, незбалансованість соціальних структур тощо. Усе це й відбивається на душі людини, менталітеті народу. Відтак з"являється ворожість та агресія у поведінці та мові.

Нецензурний код активізується й під час екстремальних ситуацій. Наприклад, під час війни солдати насправді кричали не "За Родину!", "За Сталина!", а саме "ці" слова. У мирний же час вживають їх переважно в чоловічому товаристві — на риболовлі тощо. Публічно вживати лайку собі можуть дозволити й люди, наділені реальною владою, зокрема, політичною. Янукович спокійно може вжити "козли", Путін — "мочить в сортире", а Юрій Луценко — "краще бути геєм, ніж політичним підарасом".

Є різниця між тим, як лаються чоловіки та жінки?

— Донедавна існував стереотип, що жінка має бути ніжною, доброю й не вживати "крутих" слів. Але світ змінився. Коли жінка вибухає, у лайці може перевершити будь-якого чоловіка. Та жіноча лайка більш вигадлива: для неї головне не що сказано, а як сказано.

А в чоловіків слова-паразити через кожне слово — почасти від певної мовної недосконалості. У них мова гірше розвинута, ніж у жінок. Мовний центр в останніх розташований в обох півкулях мозку, а в чоловіків — в одній. Словник 3-річної дівчинки утричі більший, ніж у її однолітка-хлопчика. Хлопчики починають говорити пізніше, ніж дівчатка. Тому слова-паразити чоловіки часто вживають, аби подолати мовну незграбність. Як зв"язка: доки він це "бля" скаже, спаде на думку наступне слово, — усміхається.

Самі вживаєте непристойні слова?

— Як і кожна жива людина, емоційно реагую на світ, може й лайка вихопитись. Але грубими словами ніколи нікого не ображала і не вважаю себе тут супервинахідливою. Вважаю, що лаятися матом завжди недоречно. Але водночас, коли людська агресія виходить назовні, то краще дати волю емоціям. Недарма є вислів: "Писком хоч гівно їж, тільки не бий".

×