"Культ" (фрагмент роману Любка Дереша)

Викладання у коледжі йшло досить-таки гладко. Регулярно платили, відносно нормальні діти.

Того ж тижня, коли вдарили перші морози, до нього у кабінет зазирнуло двоє чуваків. Це були його учні, Малаялам та Семпльований. Із ними у Юрка були досить непогані стосунки, і хлопаки зовсім не кремпувалися казати йому "Банзай".

Семпльований був у лахах, на два-три розміри більших, ніж йому потрібні. Щоб усе спорядження трималося на ньому, Семпльований використовував ружні шлейки, підтяжки, ремені та додаткові ґудзики. Вишневу мілієровку він поміняв на жовту, що тяжіла до салатової. "На зміну погоди", — подумав Юрко. По всьому одягу Семпльованого було безліч глибоченних кишень. Згодом Банзай довідався, що Семпльований належить до субкультури так званих синтетиків, котрі слухають виключно електронну синтетичну музику, сповідують культ катання на роликових ковзанах і харчуються у макдональдсах. Синтетики відзначаються особливою інертністю до зовнішнього середовища. Їх непокоїть лише питання їхнього походження.

Малаялам мав довжелезне, аж поза плечі, волосся, так званий хайр, як кажуть у певних колах просунутої молоді. Малаялам стягував свій хайр у хвіст. Мав звичку носити в"язані потерті светри з індіанськими орнаментами і невизначеного кольору джинси. За спиною він усюди таргав легкий наплечник, всередині якого лежала титанічних розмірів "Мага Віра" Лева Силенка, біблія мертвих, і живих, і ненароджених РУН-вірівців в Украйні і не в Украйні (сиріч у Канаді). Ромко Малаялам, він же Павук Малаялам, завжди і всюди носив її з собою, щоб у потрібний момент процитувати золоті слова чи віднайти відповідь на хвилююче питання.

І тепер ці два чуваки постали перед Юрком, нерішуче переминаючись із ноги на ногу. Почав Семпльований:

— Слухай, Банзаю, у нас проблеми...

— Та-а-а, — підтакуючи, зітхнув Павук. — З пацанами.

Банзай нагострив вуха.

— Одним словом, старий, нам набили стрілу. І не хто-хто, а сам Кабак.

— Він же Кабачок — Льоха Сівер. О-о-ох, — знову зітхнув Павук. Лев Силенко, мабуть, у таких випадках радив знайти кілька дужих ржісів (для невтаємничених — рішителів життя і смерті) і порішити з пациками, себто натовкти їм гризла. Але де ж тих ржісів узяти? На базарі їх не купиш, вдома на агар-агарі не виростиш.

— А стріла... — трохи розгублено почав Юрко, — коли? І чого?

Хлопці по черзі зітхнули.

— Скажімо так... завтра... на п"яту годину. У парку.

— ...нам будуть бити морди.

І Семпльований розказав історію, як усе почалося. Виявляється, Малаялам, у силу своєї розкомплексованості, послав одну дєвачьку. Дєвачька та його дуже довгий час діставала, висміюючи Павукове довге волосся. Павук, звичайно ж, знав, що та належить до секти пацанів (точніше — пацанок), але, як відомо, слово не горобець. Тим більше, таке вульгарне. Дєвачька підняла страшенну бурю, відразу набігла купа пацанів, стрижених "під нульку", русифікованих та з мобілками. Почалася штурханина, Семпльованому дали у вухо, Павуку — в носа. І обидвом набили "стрілу" — складне соціальне явище, де вирішуються проблеми пацанів, як на вербальному ("власне стріла"), так і на невербальному (так звані качелі) рівнях.

Неформали роблять усе те, що й формали, лише з точністю до навпаки

Взагалі, учні коледжу мали строгу кастову приналежність. І дві найвпливовіші — це чуваки та пацани. Якщо колись "чувак" чи "пацан" було простим звертанням (наприклад: "Гей, чувак, обережніше зі словами" або "так він ше зовсім пацан, куда йому"), то тепера це вказувало на спосіб життя, якщо не на світогляд. Деякі видатні світила соціології присвятили цілі роки вивченню цього явища. Усі вони сходяться на думці, що "пацан" та "чувак" є, відповідно, евфемізмами слів "формал" та "неформал". І, незважаючи на все різнориб"я пацанів та чуваків, дослідники зуміли виділити певні критерії, за якими відносно легко визначити приналежність (чи нейтральність) особини. Не будемо описувати складну побудову тестів. Зупинимося на суто емпіричному підході.

Оскільки "неформали" (навіть при всьому своєму різнопташші) є всього лиш опозицією (всьому: суспільству, школі, формалам, батькам і т. д.), будемо відштовхуватись не від них, а від їхніх опонентів — формалів. Тут діє так званий ефект дзеркала, за яким пригнічена меншість збирається докупки, називає себе неформалами і робить усе те, що й формали, лише з точністю до навпаки. Якби формали були у меншості, та ще й у пригнобленні, тоді б вони стали називати себе неформалами.

Так от:

Формали (синоніми: "гопи", "гопніки", самоназва: "пацани") зазвичай носять короткі зачіски "їжачок", джинси, заперезані ременем на два язички (дуже характерно!), кросівки і заправлені за пояс сорочки картатого узору. (Примітка: формали-тубільці — автохтонні жителі Мідних Бук — зовнішньо дещо відмінні, що пояснюється нечистою кров"ю. Даний ареал заселений гібридними видами: гопнік-рагуль, гоп "Прикарпатський", гопнікобик. Навіть можна натрапити на рідкісного гоп-лох-штріх-бика — воїстину жалюгідне видовище! Автохтонні гопніки віддають перевагу спорткостюмам. Гопів виродженої крові можна розпізнати по светрові, недбало заправленому у спортивні штани. Зауваження: Автор цих рядків не розділяє позиції Стефка Шанкра, який називає гопів "прищавими тварюками". Автору даних рядків особисто доводилося зустрічати прищавих тварюк і серед хіпаблудів, а отже, прищавість критерієм приналежності бути не може). Проте шляхи гопів всередині коледжу і гопів знадвору рідко коли перетинаються.

Гопніки віддають перевагу чорним тонам із мізерними, сказати б, мінімалістичними вкрапленнями білого — біла смужка на кашкеті чи білий рубчик на кросівках. Проте з чорним кольором слід бути обережним. Він є також пріоритетним для так званих блекерів — абсолютно чужої гопнікам нонконформістської субкультури.

Особливо важні птиці в коледжі мають власні мобільні телефони, які переважно припинаються на видному місці, як правило, в області геніталій ("Ей, пацан!//Tи знову Анєчьку побачив,//Чи, може, тепер мобілку//Носиш у кишені?"). Носити телефони їм не заважає навіть те, що Мідні Буки з трьох сторін оточені горами, та ще й лежать у природній улоговині, від чого всі коміркові телефони тут не працюють.

Проте іноді формали можуть досить вдало мімікрувати під певні течії андеґраунду. В таких випадках самого зовнішнього сканування недостатньо. Потрібне живе спілкування.

Методом живого спілкування — попри всю його небезпечність — безпомилково викривається істинне обличчя пацана.

"Гопніки розробили власний моральний кодекс чести, — пише Жижка-Рафалович, — кодекс чести, який ґрунтується на повному безчесті й на відсутності будь-якого кодексу чести як такого. [...] Цей кодекс передається усно [...] з покоління в покоління, перетворившись у вироджену форму фольклору. Справжній пацан повинен уміти у будь-яку хвилину абаснувати (обґрунтувати) те, що він пацан, а не лох. [...] Хто цього не вміє — відповідно, ніякий не пацан. Справжні пацани трудяться — що на сленґу означає "забирати в лохів гроші". Гопів легко розпізнати по їхньому арґо, а ще простіше — по нахабному тупому виразу обличчя, котре немовби промовляє: "Хто ваділа на цій землі? Я ваділа на цій землі!". Гопи є першими паростками підліткової злочинности, і мрія кожного з них — "стати вором в законє". [...] Їхня кінцева мета — надглобальний, вселенський конформізм. Вони ненавидять усе, що відрізняється від сірости, тієї порошнявої млявої сірости, якою вони, власне, і є".

Пацани всюди, а у коледжі особливо, зневажали й дуже не любили неформалів. Неформали, у свою чергу, не любили їх. Але якщо останні у більшості своїй були ліберальними пацифістами і не звертали на пациків жодної уваги, то гопи сприймали кожного кудлатого чувака як персональну образу власної гідності. Тому й були винайдені такі геніальні речі, як "стріла", "качелі" тощо.

Банзай сказав, що, звісно, зможе, дуже навіть зможе їм допомогти, якщо вони готові виставити "поляну" для однієї особи.

— Не для мене, не переживайте, — заспокоїв він їх.