58-річний художник Йосип Осташинський виставляє 11 картин із сірників у столичному Єврейському фонді культури.

— Три роки тому подарував Людмилі Кучмі "Золоті ворота", — хвалиться. — Приніс картину в її фонд "Україна — дітям". Через рік Кучма вручала мені подяку. Упізнала, каже: "Ваша картина висить у мене на стіні, щодня милуюсь".

Пригадує, що у дніпропетровському інтернаті його картинами зацікавився 18-річний Михайло Клімов.

— Потім сам почав робити. Тепер називає мене хрещеним батьком.

Осташинський мав п"ятдесят виставок.

— На виставку в Український дім приїхали міністр освіти Василь Кремінь із Кучмою. Леонід Данилович питає: "Можна це руками потримати? Я такого чуда ще не бачив". А Кремінь: "Вони з американських сірників". Кучма обурювався: "Що, у нас сірників немає? А фабрика у Рівному?". Але наші сірники тонкі, — пояснює художник. — Я їх ліплю позаду картини. Американські — великі, гладкі. Мені їх швагро привозить із Америки. Я йому за те подарував картину "Ластівчине гніздо". А у парламентській бібліотеці, — веде далі, — аргентинський владика Андрій Ступіляк презентував свою книжку. Директор попросив мене прикрасити залу. Вісімдесятирічного владику підвели до картин. Він усе помацав, бо погано бачить. А після презентації на фуршеті тричі тост піднімав за мої руки, здібності та здоров"я, — ніяковіє. — Аж незручно було.

Коли почали робити картини?

— У 34 роки. На чашці голівками від сірників виклав напис "Пий до дна".

Каже, що картини створює у своїй трикімнатній квартирі.

— Одну кімнату виділив під майстерню. На секретері все розкладаю, вмикаю музику, лампу, — поправляє великі окуляри. — До кожної роботи підбираю фон. На нього ставлю каркас, а зверху наклеюю сірники. Це дуже дрібна робота. Тому маю пінцети, ножик для заточування. Резинкою з жіночої білизни прикрасив бані церкви, — показує кремову поворозку на картині "Центральна синагога". — У дружини взяв, — ховає очі. — Багато йде тасьми. Онуці на Новий рік треба було сукню шити. Дочка просила тасьму в дружини. А та пояснила, що вся тасьма давно уже в батька.

Із паличок для чищення вух і зубочисток роблю колони до будинків. На вікна ставлю сітки, якими влітку закладають вікна від комарів. А позаду чіпляю кольорову фольгу, — суне палець у вікно на картині. — Коли у приміщенні гарне освітлення, вікна світяться.

Багато грошей іде на створення картини?

— Рамки купую по сімдесят гривень, за стільки ж друкую тло. Ще клей і одна-дві пачки сірників.

Улюблену картину маєте?

— Це "Київська Дума 1785 року". Вона стояла до 1919-го між теперішньою Головною поштою на майдані Незалежності й Будинком профспілок. Мені порадив її зробити краєзнавець Михайло Калініцький. Півроку шукав малюнок. А коли знайшов, кажу: "Міша, ти що! Тут скільки роботи!" Створював її півроку, а зазвичай за один-два місяці справляюсь.

Хтось допомагає робити картини?

— Коли підбираю фон, кличу дружину Аллу Дмитрівну і доньку Іру. Дружина часто каже, що погано. А коли все зроблю, хвалить. Як щось не виходить, уночі не сплю. Переробляю по п"ять разів.

Рід Осташинського — художники.

— Батько гарно малював. Був начальником драпірувального цеху, робив драпіровки у Маріїнському палаці. Дядько Наум Йосипович відкрив "Художню студію Осташинського". Донька Іра у дитинстві хотіла малювати, а зараз працює дизайнером у київській газеті.

×