"Із працівників був лише сторож"

 

Станіслав Волощенко очолив музей у 25 років

— Блаженнійший почав збирати книжки після семінарії. Був бібліофілом, любив проводити час у читальних залах, — розповідає книгознавець 25-річний Станіслав Волощенко зі ­Львова.

У столичному Музеї книги і друкарства відкрив виставку "Київські видання із зібрання митрополита Володимира (Сабодана)". Серед експонатів — стародруки, гравюри та літографії XVII–ХХ ст. Подію приурочили до 82-річчя від дня народження предстоятеля Української православної церкви Володимира. Він помер 2014-го.

Станіслав Волощенко запрошує на другий поверх музею. Виставка займає невелику залу. Її музей організував спільно з Фондом пам'яті Блаженнішого Митрополита Володимира. Представили частину його колекції. Повна налічує 129 екземплярів.

— Усі книжки надруковані в цьому приміщенні. Раніше тут була друкарня Києво-Печерської лаври, — говорить тихо Станіслав.

Який стародрук виокремили для себе?

— Видання Лазара Барановича 1674 року, — Волощенко показує на розгорнуту під склом книжку "Труби та дні нарочитих празників". — Це проповіді, написані розмовною українською мовою. На берегах сторінок попередні власники книжки записувала свої спостереження, переживання.

Якось в одній місцевості була пошесть сарани. Люди зі священиком обходили місто, молилися. А під кінець дійства почалося затемнення Сонця. Уявіть відчуття людей XVIII століття.

На іншій сторінці занотовані покупки на базарі — штани, сорочка, сир, кварта горілки, заплатив півзлотого батькам друга, якого побили.

Може, гадали, що про це буде цікаво дізнатися нащадкам. Це зараз ми у "Фейсбуку" постійно щось пишемо. А тоді книжка була дуже дорогою річчю. Люди могли вірити, що інформація в ній житиме довго, — Станіслав підводить до "Житія" 1689 року. — На одному з аркушів ідеться про подію в Константинополі. Тодішній власник написав на полях червоним її скорочений зміст: "Юноша бєжав з монахінею". Можливо, якийсь священик так готувався до проповіді.

Поряд у кутку стоїть стіл із грамотою XVIII ст. — пожовклий аркуш взяли в позолочену рамку.

— Цей експонат реставрував я, — продовжує Станіслав Волощенко. — Від'єднав проклейку скотчем на зворотньому боці. Аби позбутися грибка — дезінфікував. Листок наклав на реставраційний папір. Перед тим аркуш вимив теплою водою з дитячим милом — так вивільняється кислотність. Фарба від цього не страждає.

Коли почали цікавитися стародруками й рукописами?

— Навчався у Львівському університеті на історичному факультеті. Писав дипломну на тему Василіанського шкільництва у Володимирі на Волині. Зараз це монастир Різдва Христового. Монахи-василіани активно займалися книговиданням та освітою — створювали початкові школи, колегіуми. Мене зацікавила така школа у Володимирі-Волинському, бо я звідти родом. Інформації було мало. Їздив досліджувати джерела по архівах у Литві, в Києві, у Кракові. Там підчепив вірус любові до книжки.

Після університету пішов працювати в бібліотеку Отців Василіан у Львові. Там описав колекцію кириличних стародруків. Видав по них каталог. Потім працював реставратором книжок у бібліотеці Львівського університету.

Життя змінилося з появою нового захоплення?

— Стали мучити сновидіння. Якось цілий день датував папір XVII століття. На ньому були філігранні кабани — водяний знак папірні. Тоді кожен аркуш їх мав. Ті кабани цілу ніч бачив. Іншого разу снилася голова бика.

У серпні цього року я очолив Музей староукраїнської книги — сектор Львівської національної галереї мистецтв. Із приходом на нову посаду цілий тиждень снилися фонди — стелажі, коробки, книжки.

Як ви очолили музей?

— Мене запросив на співбесіду директор Тарас Возняк. Чув про ситуацію у Музеї книги (у серпні виявили недостачу 455 цінних експонатів. — ГПУ). Вагався, боявся. Але мені цікаво працювати. Дивишся на плачевний стан книжок і питаєш себе: чому? Архіви потребують термінової реставрації й консервації.

Яке найгостріше відчуття на новій роботі?

— Коли побачив уперше кабінет наукових співробітників. Це був смітник. Із людей — лише сторож, який допоміг мені винести непотріб. Працівники перейшли в інші відділи, бо музей не працює. Я вже прийняв кириличні стародруки, латинські стародруки, рукописи. Графіка — це понад 3 тисячі одиниць. Кожен об'єкт треба звірити, порахувати й розписатися. Думаю, до квітня триватиме передача.

Сподіваємося на нове приміщення. Нинішнє не пристосоване для музею. Зараз розробляємо ідею експозиції, що відповідала б європейському рівню.

У Львові було надзвичайно багато книговидавництв — Ставропігійського братства, Михайла Сльозки, при монастирі св. Юра. Тут Іван Федорович 1654 року надрукував першу на території України книгу — "Апостол". І в столиці українського книговидання немає гідного музею книги. Німеччина має свого Йоганна Гутенберга й відповідні музеї. У бельгійському Антверпені — чудовий музей Крістофа Плантена.

Свою колекцію книжок збираєте?

— Ні. Книжка повинна зберігатися у музеї або бібліотеці. Бо це надбання нації. Якщо колекціонер має умови для зберігання — хай збирає. Але чи прочитає він її, якщо це стародрук? Хіба хвалитиметься нею перед іншими.

Виставка "Київські видання із зібрання митрополита Володимира (Сабодана)" триватиме до 11 грудня.

×