Співак Іван Попович, 59 років, приїжджає на чорному джипі. Хвалиться, що це остання модель — зручна, на повітряних подушках. Торік автомобіль доправили з Японії.

— Так, як Попович, не їздить ніхто, — усміхається. — Я не їжджу, а літаю — економлю час. Із Києва до Львова добираюся за чотири години, до рідного Осоя — за шість.

Дорогою до ресторану "Вишневий сад" у Мукачевому артист співає кілька пісень. Каже, увечері виступатиме на вечірці.

— Давній друг запросив поспівати на дні народженні дружини. Не міг відмовити, хоч я — артист сцени, а не ресторану.

Робить замовлення без меню. Просить принести боґрач (мамалига з бринзою) та морквяний фреш. Із 2-годинної розмови половину часу присвячує проблемам шоу-бізнесу.

— Престижно, аби коханець, який працює в Кабміні чи є нардепом, купив своїй дівчині машину, квартиру. Оплачував для неї поетів, композиторів, аранжувальника, рекламу. Ті дівчата одягаються не як артистки, а як повії. Якби в Україні прийняли закон про заборону фонограми, то з наступного дня естрада осиротіла б, — сміється.

На 60-річний ювілей Попович планує здійснити українсько-світове турне з фіналом у Києві.

— На останньому сольному концерті заробив 27 тисяч гривень, а на організацію витратив 200 тисяч. За кордоном влаштувати виступ не складно, гірше — в Україні, — зізнається він. — Доки прийде час проводити — влада зміниться, концерти скасують.

Запитую, чи не хоче спробуватися в політиці.

На відміну від своїх колег, не гримуюся

— 2002-го запрошував до співпраці Віктор Ющенко. Я тоді був з Олександром Омельченком, з яким знайомий 15 років. Із Теодором Кукурудзою написали гімн для його партії "Єдність": "Єдності дай, Боже, нам усім". Омельченко запропонував іти з ним до Верховної Ради третім номером. Та я не бачу себе в політиці. Зате попросив житло в центрі Києва. Мені дали квартиру на вулиці Воровського.

Попович керує Театрально-видовищною агенцією Мінкульту. Отримує понад тисячу гривень зарплатні. Раніше працював на професорській посаді в коледжі мистецтв при Університеті культури Михайла Поплавського. Каже, заробляв 600 грн. Міг отримувати пенсію, але коли дізнався, що нарахували 400 грн, махнув рукою:

— Зрозумів, що старість треба забезпечувати самому.

На комплімент, що має гарний вигляд, погладжує вуса:

— На відміну від своїх колег, не гримуюся. Косметика псує шкіру, а вода очищує. З юних років займаюся велоперегонами, лижами. Кандидат у майстри спорту з лижних гонок. Коли буваю в Києві, щодня по 45 хвилин плаваю у власному басейні. Ніколи не курив. Раніше много пив, — говорить. — Слава Богу, вчасно зупинився.

Розказує, що співати доводилося в незвичних місцях:

— На кораблі, у підводній лодці, у резиденції багатія. Навіть у літаку крутелика, коли був його день народження.

Найбільшою творчою удачею вважає виступ на стадіоні індійського міста Калькутта.

— П"ять разів виконував пісню мовою хінді. Наступного дня на ринку обступили з усіх боків, просили автографи, давали подарунки. Тоді зрозумів, що таке артист і фанати.

Сестра Поповича — Марія Мигалега, 54 роки, живе в сусідньому селі Білки.

— Іванові Бог дав файний голос, — каже про брата. — Нянько й мамка гордилися ним. Увечері Іван так файно співає, що на цілий Осій"го чути. А мені Бог голосу не дав, то я лише слухаю.

1949, 22 квітня — Іван Попович народився в с. Осій Іршавського р-ну Закарпатської обл.
1968 — вступив до Хустського культпросвітучилища
1970-1974 — навчається у Львівській консерваторії на диригента
1973 — лауреат Всесвітнього фестивалю молоді й студентів у Берліні
1975–1980 — організовує у Львові ВІА "Ватра", в якому згодом працювали Оксана та Ігор Білозіри
1982 — соліст Київського мюзикл-холу
1988, 22 червня — померла мати, на похоронах не був — перебував у реанімації в Києві після операції
1990 — народилася донька Соломія
2000, 30 березня — пішов із життя батько; меценат Олександр Яворський подарував "мерседес" нової моделі
Народний артист України

×