Ігор Тимчук писав портрети мільйонера Бринцалова

 

Ансамбль етнічного співу "Край" виконує українські дохристиянські пісні. Його організував 41-річний московський художник Ігор Тимчук.

— У Києві почуваюся росіянином, хоча народився в місті Кам"янка на Черкащині. А в Москві я — справжній хохол, — каже Ігор. Запрошує до однокімнатної квартири в багатоповерхівці поблизу київського метро Позняки. Квартиру винаймає товариш, із яким Тимчук служив у армії.

Розмовляємо українською. Іноді Ігор вибачається й переходить на російську.

Як потрапили до Москви?

— Після армії з товаришем поїхали вступати до ВДІКу на режисерів. Але прийом документів закінчився. Тиждень ночували на вокзалі. Потім подалися до педуніверситету імені Леніна. Товариша не взяли, а я рік провчився й кинув. Одружився з одногрупницею Аллою з Рязані. Дочку народили. Пішов різноробом на комбінат "Буддеталь". Там одні зеки працювали, бо прописку ніхто не питав. Я рік промучився і плюнув. Пробував заробляти письменництвом. У московському альманасі "Клюква" надрукував повість "Целофанове місто". За сім карбованців гонорару купив пляшку кетчупу. Після цього нічого не писав. Дарма друзі з Києва подарували мені друкарську машинку.

Каже, згодом захопився співом. Нещодавно купив хату в Кам"янці. Щоліта їздить туди з дочкою, записують пісні в бабусь.

— Мою бабусю в її селі на Житомирщині часто запрошували співати на весіллях, хрестинах, на похоронах голосити. Я теж почав удома наспівувати. 14-річну дочку Ксенію це спочатку дратувало, а потім почала підспівувати. Ми створили ансамбль, виступаємо із нею по клубах. Раз на півроку співаємо в Українському культурному центрі на Арбаті. У деякі московські клуби спеціально бабусь із села привозять, щоб співали там.

Згадує, як виступав у Львові.

— Коли ведуча сказала, що ми з Москви, почався шквал оплесків. До нас часто просяться музиканти — хочуть, аби ми навчили їх українських пісень. Але скоро ідуть. До нас із донькою важко підлаштуватися. У нас голоси схожі.

Над столом висить картина, схожа на полотно "Мадонна Бенуа" італійця Леонардо да Вінчі. На ній жінка годує немовля груддю.

— Це моя дружина, я сам малював, — хвалиться Ігор. Каже, родина живе з його картин. Нині художник малює полотна для виставки, що відбудеться 14 грудня в палаці "Україна". Тимчук переміг у номінації "Художник року".

— 1987-го уперше купили мою картину, за 100 доларів, — пригадує. — Продаю полотна за ціною до семи тисяч доларів. Або дарую їх, аби зробити кращі.

Малюєте на замовлення?

— Оформляв будинок і малював портрети рідних Володимира Бринцалова. Він — російський мільйонер, балотувався у президенти. Хотів зробити з мене придворного живописця, — кривиться. — 12 років тому я оформляв київський ресторан "Ренесанс". Його власник Олександр Мілютін за роботу купив мені двокімнатну квартиру в центрі Києва на вулиці Барбюса. Пізніше в нього захворіли діти, почалися нелади з бізнесом. Він запросив додому ворожку. Вона побачила на стінах мої картини. Сказала, що в них — погана енергетика, їх треба знищити, розпис здерти й фарбу спалити. Моя дружина привела до ресторану священика, екстрасенсів. Вони сказали, що від моїх робіт іде позитив. Я тоді продав київську квартиру й купив у Москві.

1966, 5 травня — Ігор Тимчук народився в місті Кам"янка на Черкащині в родині інженерів
1984 — вступив на факультет олігофренопедагогіки Московського педуніверситету
1985 — створив студентський театр, кинув навчання
1987 — одружився з логопедом Аллою, почав малювати картини
1988 — народилася донька Ксенія
1995 — перша виставка в Києві, розписав столичний ресторан "Ренесанс"
2002 — створив ансамбль етнічного співу "Край"
2005 — народився син Василь

×