У столичному видавництві "К.І.С." вийшла книжка, якій слід би з"явитися на кілька літ раніше — "Мовні війни в Європі" французької дослідниці Івон Больман. Книжка про Європейську хартію мов меншин і регіональних мов. Цю хартію Рада Європи ухвалила 1992-го заради охорони та розвитку історичних регіональних мов або меншин. На континенті її не підписали Бельгія, Грузія, Ірландія, Литва, Латвія та Естонія. Підписали, але не ратифікували Франція, Росія, Польща й Італія. У деяких країнах документ набув чинності, зокрема в Німеччині й Україні — із 2006 року. 1999-го Конституційна рада Франції побачила в хартії загрозу принципам цілісності республіки.
Івон Больман обстоює саме цю тезу. Її книга починається розділом "Інша історія Хартії". Там сказано, що "захист меншин" використовував ще Гітлер на виправдання своєї загарбницької політики.
Курйоз у тім, що біля витоків хартії ще в 1950-х стояв грузин-емігрант Міхо Мусхелі, прихильник "єдиного європейського народу". Отже, насправді захист меншин означає стирання будь-яких культурних відмінностей. Хартія "захищає те, з чим прагне боротися". Це хвороба, що береться за власну терапію! Мало того, каже Івон Больман, "захист мов — лише культурне алібі для створення нової європейської імперії". Авторка вважає хартію "німецькою машиною війни проти Франції".
Історія цього документу в Україні сумно-повчальна. У нас її переклали підозріло поспішно, з помилками й термінологічними неточностями. На протести народних депутатів Конституційний суд не зважив. Він не побачив тут загрози цілісності або російської машини тиску на Україну. У нас цим документом одразу скористалися не як культурним, а як політичним важелем. При цьому наші інтелектуали потрапили в капкан: ніби ж гріх суперечити такому благородному наміру, як захист мов меншин! А політики й політикани позбавлені відчуття гріха. Щойно Хартія набула чинності, міські та обласні ради Харкова, Запоріжжя, Миколаєва, Одеси, Донецька й Луганська ухвалили: вважати російську мову в цих областях "регіональною". Тобто, згідно з хартією, такою мовою, що перебуває під особливим захистом держави. Тим часом російська має потужну державну підтримку Росії, а українська — навіть в Україні — такої підтримки не має. Прикметно, що схожих "захисних" ухвал у регіонах не діждалися кримсько-татарська, караїмська чи гагаузька мови, хоча вони й належать до "меншинних".
Мабуть, нам трохи пізно читати книжку Івон Больман. А втім, вона надрукована так само на папері, як і наші закони та ухвали — ті, що є, й ті, що ще будуть.
На планеті що два тижні зникає одна мова
Австралійський абориген Чарлі Мунґулда з Північної Території Мунґулда — остання у світі людина, що говорить мовою амурдаґ. Чарлі повторює слова, що промовляв його батько. Але зізнається, що не пам"ятає значення половини з них. Також в Австралії живе троє людей, які спілкуються мовою австралійських аборигенів явуру. Американський лінгвіст Девід Гаррісон у книзі "Коли вмирають мови" стверджує, що на планеті кожні два тижні зникає одна мова.
— Головні винуватці — глобалізація та міграція,— переконаний науковець. — Складне економічне становище примушує людей переселятися з рідних сіл до великих міст. Нині на Землі майже сім тисяч мов. Але до кінця XXІ століття залишиться лише половина. Є п"ять "гарячих точок", де вимирають мови. Це північ Австралії, Центральна Америка, штат Оклахома із південним заходом США, Північно-західне плато Тихоокеанського узбережжя Північної Америки та Східний Сибір.
Іван СТОЛЯРЧУК
4 
35413
Коментарі