Ґосподінов називає речі своїми іменами

Болгарський поет і прозаїк Ґеорґі Ґосподінов, 39 років, є одним із найпопулярніших літераторів у себе на батьківщині. Таких творців часто-густо називають знаковими або ж культовими. Бо саме їм найвлучніше вдається явити людям образ і — головне — смак поточного моменту. Іншими словами, потрапити в резонанс із часом і місцем, у яких живеш.

Ґеорґі здобув визнання насамперед як поет своєю першою збіркою "Лапідарій" (1992). Однак справжня популярність прийшла до Ґосподінова як до прозаїка — наприкінці 1999-х. Відтак його "Природний роман" (1999) було перекладено дев"ятьма мовами і відзначено кількома престижними болгарськими преміями.

Ґосподінов-оповідач має дар пов"язувати найнесподіваніші історії. Робить він це невимушено і легко. Приблизно так пишеться сучасна поезія. Кілька невидимих штрихів створюють відчуття чудесної завершеності. У Ґосподінова ефект присутності створюється за допомогою милих деталей, що реабілітують утомленого і зневіреного героя постсоціалістичної, а тепер уже й цифрової, ери, надаючи йому щемких і людяних рис. Як-от звичайне крісло-гойдалка, до якого так прив"язаний один із героїв "Природного роману". Натомість у поезії Ґосподінова обов"язково присутні цілком завершені мікроісторії, що могли б розвинутися в оповідання або повість. Лірична проза й епічна поезія? Чому б і ні?

Йому вистачає історій своєї вулиці та свого міста

Ґосподінов завжди знаходить мудрий баланс між життям і культурою. Від культури у нього якась наскрізна сентиментальність і ностальгійність. Цей маніакальний потяг до набоковських "дотиків справжнього" цілком урівноважується реалістичністю і приземленістю його сюжетів. Ґосподінову вистачає історій своєї вулиці та свого міста. Для того щоб сказати про головне, йому не треба відкривати Америку.

Письменник далекий від дидактики і плачів над жертвами жорстокого часу. Від цього він має універсальні ліки — рятівну іронію. У Ґосподінова вона їдка, але не жовчна і не жорстока. Її можна було б назвати образотворчою. Приміром, по-різному можна назвати звичайні людські вуха. У Ґосподінова ж вони стають "мідіями пристрасті". Не кожен здатен назвати речі своїми іменами, коли існує так багато чужих.