— Наш фільм присвячений людям, які боролися за незалежність України в минулому і хто продовжує робити це сьогодні, — каже режисерка Оксана Войтенко, 31 рік. Її картина "Схрон" перемогла в Національному конкурсі 49-го міжнародного кінофестивалю "Молодість". Грошова винагорода — 55 тис. грн.
Дія стрічки відбувається зимою 1946 року. Бійці Української повстанської армії переховуються у криївці. Серед них — Єва, вагітна дружина командира повстанського загону Ореста. Побратими підозрюють її в зраді. Вибухає бунт. Тим часом схрон оточують енкаведисти і ставлять перед вибором: видати Єву або прийняти нерівний бій, за сюжетом.
— "Схрон" — моя дипломна магістерська робота в університеті імені Івана Карпенка-Карого, — каже Оксана Войтенко. — Подобається робити динамічне, гостросюжетне історичне кіно.
Чому взялися за тему Української повстанської армії?
— Разом з Анатолієм Соболевським працювали над сценарієм майже рік. Він 2014‑го добровольцем воював в АТО. Підказував мені деякі речі з точки зору чоловічої психології та воєнних і тактичних моментів. Спочатку зверталася до історичних консультантів. Розказала про свою ідею, що жінка у схроні народжує. Відповіли: "Таке рідко бувало. Робіть краще про те, що було поширено". Зрозуміла, що нічим не допоможуть. Треба було самій заглибитися в тему. Багато читала. Передусім спогади бійців, зокрема жінок.
Розповідаємо не конкретну історію, але на основі реальних подій визвольної боротьби. Подібний випадок, про який дізналася, стався 1946 року в Івано-Франківській області. Провідник ОУН Карпатського краю Ярослав Мельник переховувався у криївці з дружиною і немовлям. Їх оточили й закінчилося все трагічно. Він застрелив дружину, дитину і себе.
Чому обрали саме цей час дії?
— 1946-й — це складний період. Радянська армія вже не була зосереджена на війні з нацистами. Доти траплялися випадки, коли упівці разом із комуністичними партизанами розробляти операції проти фашистів. А щойно закінчилася Друга світова, совєти направили всі сили на боротьбу з Українською повстанською армією. Ці настрої відображені у стрічці. Деякі хлопці вже не вірять у те, за що борються.
Де знімали фільм?
— Схрон ми збудували в занедбаному приміщенні на кіностудії імені Довженка. Там було дуже холодно, але все одно це була велика допомога, бо оренда павільйону — скажені гроші. Також мали дві натурні локації на Київщині — села Дзвінкове й Лебедівка. Намагалися знайти пагорби, які хоч трохи за рельєфом нагадували Західну Україну.
Що найбільше вразило під час роботи над стрічкою?
— У яких страшних умовах боролася Українська повстанська армія. Як висидіти з кількома людьми в одній кімнаті чотири на чотири метри три місяці зими під землею? Воші, голод, холод. Як сильно треба було вірити у свою державу і в себе, щоб через це пройти. Про це майже ніхто не знає. У нас склався красивий міф про УПА. А якщо подумати: що людина їла, а як у туалет ходила? То починаєш розуміти, як багато ці люди віддали.
Ви проводили паралелі з нинішньою війною?
— Очевидна — протистояння російській агресії. Також хотіла цим фільмом наголосити, що Українська повстанська армія — це не якась далека і давня історія.
Кіно закінчується трьома титрами. Перший — про те, що упівці вели збройну боротьбу з радянськими військами до 1968 року. Другий факт — остання страта упівця відбулася 1989-го. І третій — останній живий командир Української повстанської армії вийшов зі схрону 1991 року. Це був Ілько Оберишин.
Чи складно молодому режисеру знаходити фінансування?
— Якщо маєш хороший сценарій, якийсь досвід і хоч трошки здатність спілкуватися, то гроші можна знайти. Хоча зараз скрізь складно — коронавірус, економічна криза, некомпетентна влада.
Кінофестиваль "Молодість" тривав у столиці 22–30 серпня. Прем'єри пройшли в кінотеатрі "Жовтень", Будинку кіно та під аркою Дружби народів. Показали 262 повнометражні й короткометражні фільми. Зокрема 67 — українських.
2 
35413
Коментарі