Віктор Єрофеєв, 60 років, належить до небагатьох сучасних російських письменників, яких переклали й видали українською мовою. Останній роман-сповідь "Хороший Сталін" (2005) вважають плювком в обличчя минулого та ліричними порахунками з молодістю. Автор описує стосунки з батьком, який служив особистим перекладачем у Сталіна і згодом зробив карколомну дипломатичну кар"єру.

Наприкінці 1970-х письменник стає ініціатором випуску позаспілчанського альманаху "Метрополь", що ставить хрест і на дипломатичній кар"єрі батька, і на офіційній кар"єрі сина. Єрофеєву вдалося переламати інерцію номенклатурного походження, звільнитися з-під впливу "хорошого Сталіна" — рідного батька — і створити власний світ, у якому головним принципом є повна творча свобода.

"Російська красуня" була перекладена більш ніж 20 мовами і стала першим пострадянським бестселером

Віктор Єрофеєв завжди пише на межі інфаркту і нервового зриву. Це чуттєве, бунтівне і щире письмо шокує, але завжди спонукає до роздумів. "Російська красуня" (1990), яка була перекладена більш ніж 20 мовами, стала першим пострадянським бестселером. Саме з її появою в російську літературу входить термін "епатаж", що був лише відвертістю, раніше небаченою у східнослов"янських літературах. За оповіданням "Життя з ідіотом" композитор Шнітке написав оперу. Роману "Енциклопедія російської душі", де гостра есеїстичність поєднується з брутальним реалізмом, судилося стати чи не найправдивішим портретом російської свідомості всіх часів. Не здивуюся, якщо саме цей текст незабаром буде занесено до реєстру заборонених путінським режимом творів.

У середовищі сучасної російської культури, де щоразу сильніший вплив угодовців на кшталт Микити Міхалкова і Зураба Церетелі, Єрофеєв виступає послідовним західником і лібералом, який не соромиться і не боїться цілком у дусі Чаадаєва і Герцена казати Росії гірку правду. Інша справа, що тепер мало хто хоче цю правду чути. Письменник не залишає для батьківщини, яку не любить услід за Іваном Франком "з великої любові", права на виправдання і хоче бачити її іншою. Мабуть, саме такою хочемо бачити її і ми — неімперською, самодостатньою і вільною.

×