"У Шевченка абсолютно сучасна драматургія із сучасною мовою. Якщо опустити етнографічні подробиці, то цю п"єсу можна грати в піджаках", — каже 58-річний режисер Юрій Кочевенко. 13 лютого у столичному театрі ім. Франка він покаже прем"єру вистави "Назар Стодоля" за п"єсою Тараса Шевченка.  Це буде 50-та постановка Кочевенка.

— Я поставив тут майже всю англійську романтику: "Я, Генрі ІІ", "Леді адмірал", "Віват королева!". Коли прийшов до Богдана Ступки (художній керівник театру. — "ГПУ") з ідеєю "Стодолі", він скривився. Говорить: "Я бачив штук десять "Стодоль", це така нудьга!", — сміється Кочевенко. — "Назар Стодоля" — не побутова п"єска про селян і козачка, вона про лицарів. Шевченко писав її на основі роману "Айвенго" Вальтера Скотта.

Юрій Кочевенко працює в театрі ім. Франка 7 років. У його виставах завжди грають актори Лесь Задніпровський і Людмила Смородіна.

— Ми разом училися, — закурює цигарку режисер. — У них серця великі, типажі їм легко даються. Нині здатність молоти язиком вважається ознакою таланту, а щоб за душу хапало — немає. Смородіна гратиме Стеху, Задніпровський — Хому Кичатого.

Оригінал змінювали?

— Оригіналу не було. П"єсу Шевченко писав російською на замовлення Олександрійського театру. Її репетирували, але до прем"єри не дійшло. Через три роки після смерті Шевченка святкували 140-річчя військово-медичної академії в Санкт-Петербурзі. Українські студенти вирішили поставити "Назара Стодолю". За 10 днів переклали її українською, а оригінал згубили. Ми граємо п"єсу в перекладі студентів-медиків. Вони змінили кінцівку, викинули якісь сцени.

Це по тексту видно, — Кочевенко бере папку з текстом п"єси. — Багато русизмів "слєдовательно", "осмєлюсь предложіть". Я трохи змінив текст. У Шевченка дуель проходить між другом Стодолі Гнатом Карим і Хомою Кичатим. У нас б"ються Назар і Хома. Їх зупиняє Галя, яка тягне пістоль у когось з-за пазухи і стріляє в батька. — після паузи додає: — Не бійтесь, промахується.

П"єсу Шевченко писав російською

Каже, у виставі будуть привиди.

— У Шевченка бродили привиди порубаних жидів. Ми політкоректніші, у нас привиди запорожців, — режисер розводить руки в сторони, наче летить. — Їх зо два десятки з"явиться у фіналі.

Який бюджет постановки?

— Мені дирекція не доповідає. Театр — це дорога утриманка. Тканин на декорації закупили на 20 тисяч гривень, пошили 70 костюмів. Хор і оркестр задіяні, — за стіною чути музику. — Це Роман, наш композитор, творить.

Іде до сусідньої кімнати. Там на залізній платформі за комп"ютером сидить 39-річний композитор Роман Гриньків.

— Коли репетирували сцену з колядками, прийшов Богдан Ступка. Перевіряв, чи не байдикуємо, — сміється він. — Актори бігали по сцені і співали колядки, хто яку знав. Водили імпровізованого коня, якого з двох бідолах зліпили, а на коні сидів цар Ірод. Богдан Сильвестрович не витримав і признався, що теж колядку знає. І не про ковбасу, як дехто співав, а про Ірода, який їхав на коні й забив ногу. Він розказав мені її. Тепер шукаю мелодію.

— Оркестр залучай, — радить Кочевенко.

— Я залучив, — відповідає Гриньків. — Узяв тих, хто ноти знає. Там їх не більше п"яти.

×