"Діти дуже раділи, коли з літаків скидали бомби"

 

— Прохожие, проходим! — кричить у гучномовець помічник режисера на вул. Лисенка у Львові. Знімають третій сезон багатосерійного фільму "1943". Це продовження пригод радянських партизанів Григорія і Мухи та німецького офіцера Вальтера. Перші дві частини — "1941" та "1942" — показав телеканал "Інтер". Стрічку знімає київська кінокомпанія "Про-ТВ" разом зі студією ім. Довженка.

— Чисто з любопитства сюди прийшов, — львів'янин 39-річний Юрій Велявський скидає мундир німецького солдата. — Коли були зйомки на вулиці Глібова, де я живу, виніс організаторам старий чемодан з радянських часів. Пропонували мені гроші, а я напросився в масовку. У Боярського є така пісня про каскадьора "Мотор, хлопушка, взрывы, вся банда наповал, четвертым справа в кепке я лежал" — то це якраз про мене. Навіть радий, що нас тут не кормлять. Хочу трохи вєсу скинути. Корисно хоть раз на тиждень поголодати. А тут ще й такі тяжесті треба носити на собі. Найважча амуніція, бо вона настояща. Каска тоже з часів війни. Разом з костюмом кілограмів 5 буде.

— Ребята, идем, когда поехала машина, — говорить парі з масовки режисер.

Гудуть мотори авто та мотоциклів. За парою закоханих женуться п'ятеро німців. Збоку зазвучала сигналізація іномарки. Доведеться перезнімати дубль.

— Як звати головного героя, не знаю, — розповідає Юрій Велявський. — Але бачив його у багатьох серіалах. Сюжет цього кіна простенький. Обичне любовне мило на фоні войни. Цей хлопака зустрічався з дєвушкой. Хотів з нею побратися. А тут на другий день війна. Так їх судьба і розмітала. До сих пір хотят зустрітися. Вона опинилася на окупірованих територіях. А він пройшов через лінію фронту, шоб її спасти. Мій сусід 80-річний Володимир бачив справжніх німців. Каже, ті, шо в кіно, зовсім не такі. Наступали із закатаними рукавами, а відступали з порваними чоботями. Діти дуже раділи, коли з літаків скидали бомби. Солдати все кидали на землю і розбігалися. А малі бешкетники потім підбирали їхні рюкзаки. Шукали в них шоколадки.

Ретро-автомобілі привезли з кіностудії Довженка. Їх перекупили у Ялтинської та Одеської студій. Зброю і костюми надає київський клуб військової історичної реконструкції "Червона зірка".

— Иначе как сумасшедшими, нас не назовешь, — 36-річний Сергій Міщенко з клубу реконструкції щойно закінчив зйомку. — Большие дядьки играют в войнушки. Из одного военного проекта плавно на другой. В "1941" я был снайпером. А в "1942" играл пулеметчика. Палил сарай, в котором прятались герои. Сегодня у меня роли нет. Я обычный водитель.

Усього у масовці задіяли близько 50 місцевих.

— Сусід розказав, що в центрі проводять кастинг на масовку, — 58-річний Олександр Міняйло сідає на сходах біля знімального майданчика. Має начищені до блиску коричневі туфлі. — Пішов, бо тоді треба були гроші. Заповнив анкету. Мене сфотографували. Через тиждень подзвонили. Сказали, що підходжу по типажу. Багато знімають зі спини. То я йшов сам, то з жінкою. За сьогодні змінив чотири костюми.

Олександр допиває чай із пластикового стакана.

— Чай, кава, печиво — скільки завгодно. А на обід годують тільки свій персонал та головних героїв. Я чув, що раніше кормили і масовку. Тепер лише гроші платять — по 100 гривень у день.

×