Фіналісти Шевченківської премії в номінації "Музика" викликали обурення серед академічних музикантів. На нагороду не претендує жоден із їхніх колег.

— Є офіційні умови, за якими обирають лауреатів. Одна з них — часові рамки, — каже музикознавиця, член Шевченківського комітету Любов Морозова, 38 років.

— Твір має бути написаний протягом останніх п'яти років. Найбільше обурення викликав той факт, що комісія не допустила до другого туру твір Леоніда Грабовського. Написаний 1968-го. 1976 року перетворився на симфонію-легенду, а 2016-го його редакцію виконали і подали на премію. Олександра Козаренка цьогоріч подали двічі, як виконавця та композитора. Твори автор написав ще у 1990-ті, тому до них теж додали позначку "редакція". Це не відповідає умовам премії і ставить морально-етичні запитання до Київської організації Національної спілки композиторів України. Так схитрували.

Шевченківську премію вручають не лише за поступ у класичній музиці.

Лауреатами свого часу ставали Володимир Івасюк, Ніна Матвієнко, гурт "Піккардійська Терція" і ще кілька музикантів, які не належать до академічного жанру.

На Шевченківську премію цього року претендують етногурт "ДахаБраха" з альбомом "Шлях" та платівка "Досвід" групи "Вів'єн Морт".

— Перші зуміли актуалізувати український фольклор та популяризувати його за кордоном, — розповідає Морозова. — Музика "ДахаБраха" — феномен, який іде від традиційної автентичної музики. Коли ми говоримо про українські колективи, зокрема ансамбль Вірського або хор Вірьовки, це штучний професійний варіант, створений радянськими часами. Повністю сконструйований комуністичною імпе­рією продукт, аналога якому нема в народній творчості.

А у "Вів'єн Морт" важлива не лише музика. Окрім вокальних даних, академічної освіти, якості музичних творів гурту, вірші Даніели Заюшкіної знаходять відгук у суспільстві. Їх добре знає та співає українська молодь.

×