Олександр Ярмола, 47 років, лідер гурту "Гайдамаки":

— Львів подобається українським колоритом. Там він проявляється найсильніше. Сьогодні Київ розмитий, вміщує в собі усе з країни. А Львів залишив собі спокійну галицьку атмосферу. Добре, що воно поки що не до кінця вилизане й реставроване. Наприклад, новий Краків після реставрації виглядає штучно. Люблю відвідувати стилізовані кнайпи, як "Криївка", "Гасова лямпа". Все зі смаком.  Кумедною ситуацією було представляти Львів на концерті в Кракові. Організатори подумали, що "Гайдамаки" — львівський гурт. Але я — киянин, ще й родом із Прип'яті. Жити в центрі Львова було б класно. Але якщо попасти кудись на Сихів, то можна одразу розчаруватися. Це як жити на Троєщині й казати, тут так зручно, бо поряд супермаркет.

Анжеліка Рудницька, 43 роки, співачка, художниця:

— Львів — це леви, вулички, вічний дощ і запах кави. Мене всі львів'янкою називають, бо Рудницьких багато у Львові. Під час Революції на граніті київські та львівські студенти подружилися між собою. Ми їздили в гості у Львів, ночували там, рилися у старих сорочках, слухали андерґраундну музику. Ми тоді не знали, що з нами буде, нам погрожували, що танками подушать. Ті, хто разом пережив важкий стрес, ставляться один до одного, як до рідних. Ця дружба — моє найбільш приватне відчуття Львова. Потім був період програми "Територія А". Ми приїжджали з одним концертом, а доводилося проводити три. До Львова ніколи не думала переїхати. Саме в Києві на балу мої прабабуся і прадідусь познайомилися. Якби не Київ, може б, і мене не було. Тут закопане навіть щось глибше, ніж пуп.

×