Бре (фрагмент)

Останніх десять днів у Белграді мешкала моя давня приятелька, принцеса Єлисавета Караджорджевич.

Вона приїхала побачити місто, в якому народилася. Їй люб"язно показали Білий Двір. Вона пройшлася садами та парками, в яких бавилася ще дівчинкою. Помолилася в церкві за душі своїх предків.

На її чорному солом"яному капелюшку з широкими крисами постійно в"янули жовті квітки, які вона назбирала на Косовому Полі.

На відміну від парвеню, що збагатіли за одну ніч і тепер, коли вертаються до Белграда з великого світу, мають повну пазуху нарікань на всіх і все, Принцеса закохалася в це місто. Полюбила, каже, людей, вулиці, променади, нашу їжу і триб життя…

Коли ми з нею познайомилися 12 років тому в Нью-Йорку, я відкрив їй таємницю, що малим цілував кожну жабу, яку лише вдавалося впіймати.

— Нащо ж ти цілував жаб?

— Про всяк випадок! — казав я. — Ніколи не знаєш, коли саме якась жаба перетвориться на принцесу.

Поміж іншим, Принцеса навчилася дуже пристойно говорити сербською та писати кирилицею.

Як і весь вищий світ, вона говорить спокійно й тихо. Ми ж, певна річ, горлаємо і говоримо всі дуже гучно. Через це Принцеса навчилася казати: "Припини волати!" […]

Мені пригадалося, як колись давно, одного дня у ресторані "Джіно" на Лексингтон-авеню я вчив її казати "бре" [сербське "бля"]. Тоді вона ще не знала, що означає те слово.

Дивовижно, як на чужині людина від якогось моменту починає усвідомлювати вартість речей і слів, на які вдома не звертала уваги. Тоді, давно, я вперше зрозумів, як густо пересипано тим турцизмом із трьох літер нашу щоденну мову, наскільки він багатогранний, насичений всіма можливими значеннями і варіаціями… Мені здається, ми вже не можемо й фрази скласти так, аби в ній не знайшлося жодного "бре" — чи вимовленого різко, як у фразі босняка, чи з характерним мінливим, м"яким "ееее", як у далматинців — яке має тисячі смислів та інтонацій.

Говориться із захопленням: Він, бре, людина!

Зневажливо: Та йди, бре!

Виклично: Ну, чого, бре?

Ніжно: Ех, бре!

З любов"ю: Ходи сюди, бре…

Самовпевнено: Ти, бре, мені будеш казати?

Філософськи: Море, бре!

Зачаровано: Та звідки ж це, бре?

Владно: Грайте, бре!

Пафосно: Бре, не бреши!

Як взагалі перекласти те маленьке, але таке важливе "бре" якою-небудь іншою мовою світу?

У ньому є виклик і зневага, ніжність і полегшення, є щось бунтарське і скрушне, щось дітвацьке й недоладне… Воно слугує для того щоб висловити схвалення і захват, водночас — несхвалення і жаль, озвучує здивування, поклик та попередження, заскоченість, підбурення і підбадьорювання, оспівування і проклін.

У тому малому "бре" — всі ми, зі своїми чеснотами й недоліками, здається, що саме воно — наша сутність. І якби з якогось дива ми раптом зникли б із цього світу, то знову проросли б, безперечно, з цих трьох літер!

Але ж ось надійшов і час принцесі Єлисаветі вертати у великий світ.

Я завжди казав їй, що вона ліпша від нього, і то, звісно, не був пустий комплімент.

— Припини волати! — промовила вона, рушаючи вздовж Македонської.

— Гайда, бре! — сказав я, але вона мене вже не чула.