97,3 млн одиниць культурних цінностей втратила Україна під час Другої ­світової. За часів незалежності у ­вітчизняні музеї повернули 151,5 тис. експонатів. Деякі з них показують на виставці "Спецвантаж" у київському Мистецькому арсеналі. Триває до 19 січня.

— 2005 року було популярним гасло "Побудуємо український Лувр!". Але це неможливо. Французький Лувр чи російський Ермітаж — це імперські колекції. Україна як країна з колоніальним статусом завжди була їхнім донором, — каже керівниця музейного відділу Мистецького арсеналу Ольга Мельник, 52 роки. — 1997 року комісія з повернення культурних цінностей в Україні порахувала, що в музеях Російської Федерації перебуває 756 наших археологічних колекцій. У рамках проєкту говоримо про цінності, які опинилися за межами України внаслідок Другої світової.

Виставка складається з двох залів. У першому розказуємо про пошук втрачених експонатів, у другому — показуємо знакові повернуті твори. Символом складних пошуків є порожні скрині, які чекають свого спецвантажу, і порожні рами.

З архіву кінофотофонду документів на території Києво-Печерської Лаври 1943 року нацисти вивезли практично всю колекцію негативів. Це 150 тисяч одиниць. Ілюструють історію України першої третини ХХ століття. Ми показуємо тут 50 відбитків. Також є предмети з двох колекцій. Книжкової митрополита Флавіана, яка 1915 року налічувала майже 20 тисяч томів. Німці повернули 81 книжку. Друга — колекція археологічних предметів із Херсонського крає­знавчого музею. Знаходилася в Берлінському музеї давньої історії і праісторії. Це матеріали розкопок ще з 1889 року. Предмети часів Трипілля і Бронзової доби. Деякі брали з собою як сувеніри військові. Ставали родинними реліквіями. У 1990-х у Німеччині була сприятлива атмосфера для повернення артефактів. Багато сімей приносили в музеї пограбоване. Нащадки вояків Третього Рейху зверталися до німецького уряду, щоби повернули законним власникам.

Унікальним стало повернення 11 фресок ХІІ ст. Михайлівського золотоверхого собору із Росії 2001 та 2004 років.

— У 1990-х мене зацікавило, як так сталося, що в російських музеях зберігається багато предметів із київського Михайлівського собору. Наприклад, мозаїку Святий воїн Дмитро Солуцький узяли 1938 року на виставку в Третьяковську галерею і не повернули, — говорить керівник Центру досліджень історико-культурної спадщини України Сергій Кот, 61 рік. — Перед знищенням собору (1937 рік. — ГПУ) радянська влада дозволила демонтувати найцінніші фрески і мозаїки. Зберігалися в Софійському заповіднику. 1943-го нацисти відступали з Києва. Вивозили культурні цінності. У Баварії їх знайшли американці та передали Радянському Союзу. Але замість Києва мозаїки Михайлівського собору відправилися в російські Новгород і Ленінград. Ми простежили весь цей шлях. Підготували досьє та вимоги до уряду РФ щодо повернення цих предметів в Україну. Адже вивезені під час війни культурні цінності сторони зобов'язані були повернути законним власникам. Наш уряд рік не міг наважитися подати претензії до Росії. Неофіційно мені казали, навіщо вимагати, Москва ж нам газ відключить. Але вдалося вмовити президента Леоніда Кучму, а тому — Бориса Єльцина, щоби дав згоду створити двосторонню експертну комісію з питань мозаїк собору на території РФ.

Російські музейники намагалися блефувати. Казали, що це артефакти з Чернігівського Єлецького монастиря і потрапили до них до війни. Однак у нас були всі докази і документи. Визнали, що ми праві. Це була перша юридична перемога України.

Під час війни київський Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків утратив 474 твори європейського живопису.

— Першою ластівкою стало повернення картини "Морське узбережжя поблизу Егмонда-­аан-Зее" нідерландського майстра Корнеліса Бельта, — розповідає Олена Живкова, хранителька фондів і заступниця директора з науково-дослідної роботи Музею Ханенків.

— ­1978-го до нас ­надійшов лист із центральних реставраційних майстерень у Москві. До них потрапила картина з Пермської картинної галереї. На зворотному боці був текст німецькою, що твір належить до колекції Ханенків. Почалося кількарічне листування.

Ще один великий успіх — повернення 2013 року "Аркадського краєвиду" нідерландця Корнеліса Пуленберга ХVII століття. В аукціонному каталозі я випадково натрапила на цю роботу. Була одним із кращих творів нашої довоєнної експозиції. Кошти на дослідження, компенсацію власнику і привезення в Україну дав благодійник Олександр Фельдман. Картину реставрували. Тому трохи відрізнялася від оригіналу. Ми довели, що вона з нашої колекції.

Також в експозиції — картина "Родинний будинок" українського художника Сергія Васильківського з Харківського художнього музею, рукописна грамота російського імператора Петра І з Національної бібліо­теки ім. Володимира Вернадського, столітні писанки.

×