Антін Мухарський зібрав колекцію сільського гламуру

 

Кантрі-співак Антін Мухарський, 39 років, зібрав колекцію картин сільських малярів 1930–1960-х. Назвав її "Сільський гламур".

У колекції Мухарського зо три сотні робіт. Картини не мають назв, колекціонер придумав їх сам. Наприклад, малюнок із двома дівчатками, які мають дорослі обличчя, Антін називає "Лола й Тіна". На них він бачить співачок Лоліту Мілявську та Тіну Кароль.

— Мабуть, художник змальовував із німецької листівки, — міркує Мухарський. Лола й Тіна у білих сорочках із оголеними плечима. — Це ж перша сторінка глянцевого журналу! — милується. — Друзі мені кажуть: "Зачем тебе этот мотлох?" А це ж цілий стиль! Цю культуру в Україні не досліджували. Підключу мистецтвознавців — нехай копають, що і звідки.

У колекції є 20 однакових полотен: дівчина обіймає оленя. Антін дав їм назву "Оленки". Відрізняються малюнки лише кольорами. Серед поширених сюжетів і пара молодят, а збоку сердито поглядає мати. Такі картини Мухарський називає "Ховайтеся, Петре з Наталкою, іде мама з качалкою". А картину "Аза Пікасо" з оголеною циганкою та трьома бородатими чоловіками господарі з Полтавщини не хотіли продавати.

— Вона висіла у спальні діда й баби, — згадує колекціонер. — Казали, що колись картина надихала їх на народження дітей. Грошей не хотіли брати, просили привезти взамін якусь красоту. На Андріївському узвозі мусив купити їм картину з лебедями. Старі були задоволені.

"Котик поранений йде, вбитого песика вушко несе"

Збирати старі полотна Антін почав 17 років тому. Перші із сільським сюжетом побачив на Андріївському узвозі в Києві.

— Серед усього ширпотрєба, який там продають, від двох картин не зміг відійти. Одна називалася "На грані бурі і благополуччя", на ній були берізки й лебеді. Друга — "Котик поранений йде, вбитого песика вушко несе". Їх придбав одразу.

— Подружився з антикварщиками, — розповідає далі. — Вони їздять по селах і купують для мене старі картини. Середня ціна — 150 доларів. За сюжети, які трапляються рідко, плачу 400–500.

Полотна тримає вдома в погребі на стелажах. Приміщення щодня провітрює. Кілька років тому співак перебрався жити до села Плесецьке Васильківського району.

— Із дитинства мріяв жити в селі, — зізнається. — Не люблю, коли селяни приїжджають у місто і грають міських. Як не крути, нальот сєльськості неістрєбім. Тепер щоранку прокидаюся із пташками і півнями. Так гарно співають! Але господарства не заводжу. Колись посадив клубніку, наступного року її з"їли майські черв"яки. Але в селі житиму до кінця життя.

×