90 відсотків фільму має бути українською або кримськотатарською мовою

З 2018 року повноцінно запрацює закон "Про державну підтримку кінематографії в Україні". Це станеться після внесення змін до податкового, митного й бюджетного кодексів. Що зміниться у вітчизняному кіновиробництві, розповідає голова Державного агентства з питань кіно 40-річний Пилип ІЛЛЄНКО:

– Підтримувати лише виробництво – це шлях у нікуди. Так створюється велика кількість фільмів, але не враховуються всі інші ланки кіноіндустрії. Наприклад, розповсюдження. Тепер держава після закінчення зйомок фінансуватиме промокампанію стрічки.

90 відсотків фільму має бути українською або кримськотатарською. В окремих випад­ках – до 10 відсотків іншими мовами. Це про­блема для документального кіно. За Європейською конвенцією, фільми можна створювати будь-якою мовою. Але для внутрішнього прокату все одно має бути українськомовна версія.

 

З наступного року за розгляд заявки на фінансування треба буде платити. Наприклад, за ігровий повнометражний фільм із заявкою на 80 відсотків із держбюджету потрібно буде внести два прожиткові мінімуми. Для телесеріалів – три прожиткові мінімуми. Дебюти будуть безкоштовні.

На фільми, які не повністю фінансуються державою, буде субсидія. За такої форми стосунків держава не вимагає передачі чогось навзаєм. Бо нині, за договором, це – підряд. Ми наймаємо продюсера зняти фільм – і він передає нам частину авторських прав, відповідно до нашого внеску.

Останнє слово щодо того, яким має бути фільм, – завжди за режисером і продюсером. Але не повинно бути нічого, що працює проти держави.

Є складні в цьому плані теми. Зараз багато знімають про війну на Донбасі. Питання в тому, як показувати ворога. Фільми про Другу світову робили через десятиліття після її закінчення. Для більшості глядачів це не було тим, що вони особисто пережили.

Продовжимо тематичні сесії для конкурсного відбору. Зазвичай вони прив'язані до історичних дат. Нині до сторіччя Української революції Лесь Янчук знімає "Щоденник Симона Петлюри". Про героїв Крут – Олексій Шапарєв. У прокат вийшла документалка "Будинок "Слово" – про літераторів "Розстріляного відродження". Фільм Тараса Томенка не був прямим державним замовленням. Але стрічка – на актуальну тему, має хороше художнє рішення, впевнений продюсерський підхід і навіть маркетингову стратегію. Тому ми підтримали її.

Керівним органом Держкіно стане Рада з питань кінематографії з дев'яти осіб. Їх призначатиме Кабінет міністрів. Вирішуватиме – чи фінансувати той або інший фільм серед обраних на конкурсі експертами. Її члени не зможуть працювати в кіно під час виконання своїх функцій. Один склад діятиме два роки. Не всі захочуть втратити дохід від професії. Члени Ради щомісяця отримуватимуть стипендії.

Експертна комісія проводитиме конкурси за категоріями: документальне кіно, художнє, дебюти й анімація. Під час презентації треба відповісти на три базові запитання. Що ви хочете зняти? Чому це важливо? Як збираєтеся це зробити? Українські кінематографісти зациклюються на поясненні другого.

Порада для молодих режисерів: не намагай­теся втиснути у фільм увесь біль людства. Краще оберіть одну тему, ніж усі актуальні питання сьогодення. Це – не остання ваша стрічка.

У проекті держбюджету на 2018 рік на кіно закладено 500 мільйонів гривень. Але прем'єр-міністр Володимир Гройсман обіцяв ініціювати збільшення суми до мільярда.

Авторське кіно на 100 відсотків фінансуватиме держава. Також право на це мають дитячі, просвітницькі, документальні й анімаційні стрічки. Інші фільми зможуть отримувати до 80 відсотків. Серіали – до 50. Якщо немає інтересу в телеканалу чи виробника профінансувати навпіл із державою, то немає сенсу підтримувати такий проект.

Дебютні фільми теж фінансуватимуть на 100 відсотків. Це можливість режисеру вперше реалізуватися в кіно. Він має бути громадянином України. Поки що рівень тих, кого підтримали, вражає. Драму "Стрімголов" Марини Степанської помітили на міжнародних фестивалях.

Якщо короткометражний фільм режисера вже профінансувало Держкіно, він усе одно має право на підтримку в категорії "Дебют" із повним метром. Так сталося з Аркадієм Непиталюком. Він зняв 23-хвилинну "Кров'янку" й одразу після цього – дебютний повний метр "Припутні".

Повного повернення коштів нема. Умовно, якщо на фільм ви отримали 100 гривень, держава дала 80, то повертаєте 40. Ці гроші перерахують до бюджетного рахунку на потреби кіно. Тобто що більше зароблять готові фільми, то більше буде нових.

 

Кінцева мета державної підтримки кіно – щоб вона стала непотрібна

– На авторське кіно в Україні важко знайти недержавне фінансування. Приватні інвестори скоріше виділять гроші на жанрове, бо краще продаватиметься, – говорить режисер Аркадій НЕПИТАЛЮК, 49 років.

– У нас, як і в усьому світі, авторські фільми неприбуткові в короткостроковій перспективі. Але ж стрічки шведа Інгмара Бергмана, росіянина Андрія Тарковського, французів Франсуа Трюффо й Жан-Люка Годара демонструють десятиліттями. В Європі кінотеатри на показах класики збирають хорошу касу. Але головне, що такі фільми стають важливою складовою національної культури. Стрічки Юрія Іллєнка, Леоніда Осики, Сергія Параджанова формують імідж України в кіносвіті, працюють на саме ремесло. Нові методи роботи з акторами, з камерами виробники блокбастерів беруть в авторському кіно.

Треба заборонити знімати російською за держрахунок. Це необхідно для порятунку нашої культури.

Андрій ДОНЧИК, 56 років, режисер, голова експертної комісії з питань кінематографії 2015–2017 років:

– Минула пітчингова комісія відпрацювала свій дворічний термін. 16 представників висували громадськість, Спілка кінематографістів, Держкіно, Мінкульт. Тепер оберуть нову.

Раніше над нами не було Ради з питань кінематографії. Ми просто рекомендували фільми Держкіно й Міністерству культури до запуску. А вони вирішували, відповідно до того, скільки в них є коштів. Коли починав роботу минулий склад комісії, українське кіно ще не приносило доходу. Зараз ситуація змінилася – і треба, щоб хтось цими коштами управляв.

У законі є пункт про повернення грошей, які витратять зарубіжні продюсери на виробництво фільмів в Україні. Гарантують до 20 відсотків. Така система діє в інших країнах. 1994-го в Україну приїхав американець Стівен Спілберґ знімати "Список Шиндлера". Але ніхто з представників кіногалузі не прийшов на зустріч. Спілберґ покрутився й подався знімати оскароносний фільм у Краків. Після нього там працював Стенлі Кубрик. Це сприяло оживленню польської кіноіндустрії. Голлівудські режисери не привозять техніку, освітлювачів, персонал. Набирають на місці. Це – величезна школа. Встигай лише всотувати ідеї, технології, підходи до роботи. 1989-го я був асистентом у німецького продюсера Петера Фляйшмана. Він співпрацював із польським режисером Єжи Гоффманом. За той час я отримав більше, ніж за п'ять років в інституті.

Держава виступає як замовник і глобальний продюсер. Тому що платить за продукт у вигляді фільму. Коли не було тематичних секцій, ні комісія, ні Держкіно не могли направити сценарії в якесь русло, підняти важливі теми. У нас повно білих плям в історії, на які хотілося б звернути увагу кінематографістів. Як приклад – тематична сесія "Герої, що боролися". Це й війна на Донбасі, й Холодноярська республіка, що протидіяла більшовикам у 1920-х, період Другої світової. Зараз виходить кілька таких фільмів – "Кіборги", "На межі", "Один у полі".

На перші пітчинги подавали дуже мало сценаріїв. На останній – майже 300. Комісії із 16 осіб протягом 45 днів було фізично важко прочитати ці проекти й дати їм об'єктивну оцінку. До того ж ринок зрозумів: тут можна отримати гроші. Подіставали із шухляд сценарії, що лежали там по 10 років. Вирішили взяти кількістю – може, щось пройде. Тепер з'явилася плата за розгляд, хай мінімальна. Людина подумає, чи варто подавати 15 сценаріїв. Може, вибере кращі й обмежиться половиною.

Кінцева мета держпідтримки кіно – щоб вона стала непотрібна. Має вдихнути життя в хворого, який лежав у реанімації на апараті штучного дихання. Ринок треба перевести в звичайну палату. А там потроху відмовлятися від ліків. Коли йшов працювати в комісію – мріяв про фільм, який побачить масовий глядач. Потім – що якась картина збере хорошу касу, хай і не окупиться. Зараз з'явилися фільми, що обійшлися без державної підтримки. Той же "Дзідзьо. Контрабас" показав: кіно можна зробити за невеликий бюджет і зібрати втричі більше, ніж уклав. Тепер Держкіно має змогу підтримувати справді мистецькі проекти, авторське кіно. Бо комедії вже можна знімати за власний рахунок і при цьому заробляти. На ринку з'явилися компанії, що не потребують державної підтримки. Три роки тому це здавалося недосяжним.

×