четвер, 07 листопада 2019 17:13

Обізвав колег літературними імпотентами

Назвали двох лауреатів Нобелівської премії з літератури. Нагороду за 2018-й присудили польській письменниці українського походження Ользі Токарчук, 57 років. За 2019-й – австрійцю 76-річному Петеру Гандке

Нагородження Петера Гандке Нобелівською премією сколихнуло Європу. І не лише тих, хто цікавиться літературою.

Письменник завжди позиціонував себе як провокатор, аутсайдер. Його творчість пов'язана з пошуками самоідентифікації й сімейними обставинами. Рефлексії щодо дитинства та юності червоною ниткою проходять крізь його твори.

Став відомий завдяки п'єсі "Облаювання публіки" 1966 року та кримінальному роману "Страх воротаря перед пенальті".

  Петер ГАНДКЕ,76 років. Народився 6 грудня 1942-го в містечку Гріффен австрійської провінції Каринтія. Батько – німецький банкір. Мати за націо­нальністю словенка. Вагітною пішла до іншого чоловіка – берлінського кондуктора трамвая, на той час військовослужбовця. Перший роман ”Шершні” опублікував 1966-го. Покинув навчання у Грацькому університеті, щоб присвятити себе літературі. Мати 1971 року вкоротила собі віку, мала депресію. Про це Гандке написав в оповіданні ”Без бажання немає щастя”, яке екранізували через три роки. За його сценаріями поставили вісім фільмів. Картина ”Небо над Берліном” на Каннському фестивалі 1987-го отримала нагороду ”За найкращу режисуру”. Її зняв німець Вім Вендерс. Протягом 1987–1990 років подорожував Югославією, Грецією, Єгиптом, Японією та Іспанією. Вів нотатки, які згодом опублікував. 1999-го вийшла єдина книжка творів Гандке українською – збірка повістей ”Жінка-шульга”. 12 років тому Петер Гандке продав Австрійському літературному архіву за 500 тис. євро свої рукописи за останні два десятиліття. Живе в приватному будинку в містечку Шавілі поблизу Парижа, Франція. Має двох доньок. Художниця 50-річна Аміна – від першого шлюбу з австрійською акторкою Лібґарт Шварц. Режисерка 27-річна Леокаді – від стосунків із французькою акторкою Софі Семен. Офіційне визначення Нобелівським комітетом творчості Петера Гандке звучить: ”Впливова робота, що з мовною винахідливістю досліджувала периферію і специфіку людського досвіду”
Петер ГАНДКЕ,76 років. Народився 6 грудня 1942-го в містечку Гріффен австрійської провінції Каринтія. Батько – німецький банкір. Мати за націо­нальністю словенка. Вагітною пішла до іншого чоловіка – берлінського кондуктора трамвая, на той час військовослужбовця. Перший роман ”Шершні” опублікував 1966-го. Покинув навчання у Грацькому університеті, щоб присвятити себе літературі. Мати 1971 року вкоротила собі віку, мала депресію. Про це Гандке написав в оповіданні ”Без бажання немає щастя”, яке екранізували через три роки. За його сценаріями поставили вісім фільмів. Картина ”Небо над Берліном” на Каннському фестивалі 1987-го отримала нагороду ”За найкращу режисуру”. Її зняв німець Вім Вендерс. Протягом 1987–1990 років подорожував Югославією, Грецією, Єгиптом, Японією та Іспанією. Вів нотатки, які згодом опублікував. 1999-го вийшла єдина книжка творів Гандке українською – збірка повістей ”Жінка-шульга”. 12 років тому Петер Гандке продав Австрійському літературному архіву за 500 тис. євро свої рукописи за останні два десятиліття. Живе в приватному будинку в містечку Шавілі поблизу Парижа, Франція. Має двох доньок. Художниця 50-річна Аміна – від першого шлюбу з австрійською акторкою Лібґарт Шварц. Режисерка 27-річна Леокаді – від стосунків із французькою акторкою Софі Семен. Офіційне визначення Нобелівським комітетом творчості Петера Гандке звучить: ”Впливова робота, що з мовною винахідливістю досліджувала периферію і специфіку людського досвіду”

Гандке – видатний автор сучасної німецькомовної літератури. У поезії досягає вершин мовної вишуканості й мелодики. Цінність його творчого доробку безсумнівна. Та питання стоїть по-іншому: чому Гандке дозволив собі стати прихильником сербських націоналістів під час розпаду Югославії в 1990-х? Переніс їхню ідеологію у той довершений мовний світ, який створив для себе і читачів?

Письменника звинувачують у запереченні воєнних злочинів Белграда. Боснійський літератор Саша Станішич, який 14-річним мусив утікати з батьківщини, недавно сказав про Гандке: "Придумав собі зручну реальність, що складається лише з брехні".

Гандке належить до післявоєнного покоління. Виховувався в лівій ідеології, усвідомленні жахів Другої світової. Стверджує, що він – письменник від Толстого, Сервантеса й Гомера. Але текстами й громадянською позицією часто заперечує сам собі.

Виробив чітку відразу до НАТО. В Австрії зневажливе ставлення до США досі вважається хорошим тоном. 1999-го назвав бомбардування натівцями Cербії "новітнім Аушвіцем". Письменник сербського походження Міло Дор вважав Гандке "туристом, який не має найменшого поняття про його країну". Текстами Гандке про Югославію можна було би знехтувати, якби вони не впливали на уми читачів.

Ігнорування чи підтасовування фактів є симптоматичними для Гандке і багатьох представників його генерації. Існує світ, який він для себе сконструював і послідовно захищає. В юності протиставляв себе загарбницькій політиці Америки, не зауважуючи інших вимірів зла. Виховувався на тотальній любові до росіян та СРСР як переможців нацизму. Забуваючи, що радянська армія складалася з багатьох націй. І закривав очі на злочини комуністичної диктатури.

Інколи він уподібнюється до таких авторів, як Анрі Барбюс, Ромен Роллан, Бернард Шоу чи Ліон Фейхтвангер, які приїжджали до СРСР свідомо сліпими. А повертаючись додому, продовжували писати антикапіталістичні твори з творчою озлобленістю, що подекуди межувала з примітивністю. Аргументи у стилі Гандке часто доводиться чути від австрійських професорів, які досі заперечують агресію Росії в Україні.

Леся ІВАСЮК, 42 роки, перекладачка

Петер Гандке своєю позицією – жити для літератури – заслужив Нобелівську премію. Зробив ім'я, ще майже нічого не написавши. 1966-го обізвав післявоєнних німецькомовних письменників збіговиськом літературних імпотентів. Вирішив писати щось протилежне до їхніх політизованих творів. Фіксував на папері душевний стан, переживання. Тоді це було новаторством.

Гандке – бунтар. У цьому його заслуга для мистецтва. Не погоджувався з тим, що у другій половині XX століття письменник має бути прихильником тієї чи іншої політичної течії, висловлювати свою позицію. Хоча зрештою його життя за це покарало. Виступив на захист Слободана Мілошевича (президент Сербії 1991–1997 років, розпочав збройні конфлікти з колишніми республіками Югославії. – Країна), з яким приятелював. Мати Гандке – словенка. Народився у провінції Каринтія на півдні Австрії, де словенці становили національну меншину. Завжди із симпатією ставився до федерації слов'янських народів Югославії. Відмовлявся сприймати Мілошевича як диктатора і злочинця. 2006-го виступив із промовою на його похороні. Це обурило громадськість. Постало етичне питання, чи можна після такого друкувати й читати австрійця.

Христина НАЗАРКЕВИЧ, 55 років, перекладачка

Зараз ви читаєте новину «Обізвав колег літературними імпотентами». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі