Кого з українських класиків треба перевидати в першу чергу – на думку Ярини Цимбал

Панас МИРНИЙ

Автор першого в Україні соціально-побутового роману "Повія".

Панаса Мирного шукали жандарми. Він писав крамольні твори. Друкувався в Австро-Угорщині, бо за Емським указом в Російській імперії не можна було видавати книжки українською.

Поєднував творчість із кар'єрою царського чиновника. Його справжнє прізвище – Рудченко. Працював у Полтавській казенній палаті – губернській податковій інспекції. Мав ордени, 1914 року став дійсним статським радником. Цей чин дорівнював генеральському званню в армії.

У 1968-–1971 роках вийшов його семитомник – без написаних у 1917–1918 роках віршів. Бо Мирний там оспівує Українську Народну Республіку і виступає проти більшовиків. Помер 1920-го.

Іван НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ

Головне, чого немає в його 10-томнику 1965–1968 років, – антиросійські статті. Наприклад, "Про непотрібність великоруської літератури для України та Слов'янщини", "Українство на літературних позвах з Московщиною". 2018-го виповнюється 180 років з дня народження письменника. В Інституті літератури створили групу, яка мала готувати нове видання, але досі нічого немає. Нечуй-Левицький працював на території нинішньої Польщі, яка була у складі Російської імперії, – викладав у школі російську мову. Ніколи не був у шлюбі, не мав дітей. На схилі літ був дуже педантичний. Під час святкування 50-річчя його творчої діяльності, в розпал урочистих промов, сказав:"Уже дев'ята година, мені пора спати". Пішов додому, а всі залишилися в ресторані. Ніколи не порушував розпорядок дня. Помер під час визвольних змагань у 1918 році в київській лікарні для бідних.

Євген ПЛУЖНИК

Його вірші востаннє виходили 1988-го. У грудні у Плужника 120-річний ювілей. Я готую збірку вибраного. Але один із найбільших українських поетів ХХ століття заслуговує на повне академічне коментоване видання.

Євген Плужник має невеликий доробок. Прожив коротке життя. Під час "відлиги" 1960-х книжку репресованого поета готували його сестри і дружина. Перевидавалася лише в діаспорі. 1990-го опублікували його роман "Недуга" і п'єси. Ще є листи, переклади.

Остап ВИШНЯ

Письменника арештували 1933 року. Дружина Варвара Маслюченко їздила до нього в табори. Була актрисою. З театру її звільнили. Працювала в провінційних трупах або сиділа без роботи. В сім'ї не залишилися навіть видання 1920-х і початку 1930 років. А Вишня був король тиражів. У нього першого в Україні сумарний наклад книжок сягнув мільйона. Всю повоєнну кореспонденцію Вишні дружина зберегла. Після заслання і до кінця життя гуморист вів щоденники. Коли помер, дружина почала збирати всі його публікації – і передрукувала їх на машинці. Цей величезний архів, півсотні щільно набитих паперами коробок, зберегла. Однак повного видання Остапа Вишні немає.

Марко ВОВЧОК

Найвідоміший текст – повість "Три долі" – вивчають у школі. Вперше її опублікували 1861-го в петербурзькому журналі "Основа". Його видавали Василь Білозерський. Оповідання завжди передруковують за цим текстом. Дослідник журналу Віктор Дудко виявив, що в тому номері в кінці є вклейка з помилками. І всі вони стосуються Марка Вовчка. Одна річ, коли там слово з помилкою надруковане, а інша – коли фразу треба читати так замість так.

Свого онука письменниця виховувала як сина. Її рідний старший син Богдан мав стосунки з дівчиною. Вона завагітніла, а він одружуватися не збирався. Марко Вовчок сказала: "Народжуйте". Була у другому шлюбі з однокурсником свого сина – молодшим на 20 років. Усиновили хлопця, назвали Борисом, мав прізвище її чоловіка. Богдан Маркевич потім з тою дівчиною одружився, хотів назад сина забрати. Марко Вовчок сказала: "Дулю з маком".

Сини письменниці 1929-го передали в Інститут літератури весь її архів, навіть посуд і косу.

Володимир ВИННИЧЕНКО

Його п'єси до революції мали всеєвропейську популярність. "Чорна пантера, білий ведмідь" йшла, наприклад, у Швеції.

Повне зібрання творів досі не публікували. Але ж іще в 1920-х у Винниченка виходив 20-томник. Там є "Сонячна машина", усі п'єси, романи, оповідання. Після того він написав ще кілька романів – "Лепрозорій", "Слово за тобою, Сталіне", тритомне "Відродження нації".

Помер 1950-го у Франції. Його "Записки кирпатого Мефістофеля" – перша антикварна книжка, яку я купила. Після цього раману почали казати, що Винниченко вбив свою дитину. Там головний герой – адвокат Яків Довгалюк – знайомиться з жінкою на вулиці. Клавдія вагітніє, треба одружуватися, а Довгалюк не хоче. Мусить, а в неї ще дитина від першого шлюбу. Все це обтяжує. Якось Клавдія залишає чоловіка вдома самого з ненависною дитиною. Він відкриває кватирку, щоб малюк замерз. Той плаче. В Якові борються жаль і ненависть. Зрештою, він убив не дитину, а себе як особистість. Винниченко в молоді роки мав коханку на еміграції, у якої потім вмерло маля. Кажуть, стосунки з нею описані в "Мефістофелі".

Боялися перевезти книжку з Москви в Київ

– Серія "Наші 20-ті" почалася з детективів, – каже літературознавець Ярина Цимбал. – Мене запросили на "круглий стіл" розповісти про цей жанр в українській літературі 1920-х. Бо вже двоє критиків відмовилися. Сказали, детективу в ті роки не було. Я обурилася і погодилася виступити. Директор видавництва "Темпора" Юлія Олійник запропонувала мені упорядкувати антологію. Коли книжка "Постріл на сходах" була готова, подумали, що можна зробити серію. Детективи продалися за рік – усі тисяча примірників. Друга книжка, яка подолала цей тираж, – репортажі Майка Йогансена "Подорожі філософа під кепом".

Склали приблизний перелік, що будемо видавати. Виявилося, у деяких жанрах творів дуже багато. Вже вийшов другий том фантастики, а зараз готуємо ще одну антологію любовного роману – "Недуга".

У 1920-х не було жодних заборон на мову, обмеження чи утисків. Книжка могла вийти, її лише потім звинувачували в порнографії. Але не знаю жодного твору, який із цензурних міркувань заборонили б. Контроль почався у 1930-х.

Серед виданих нами текстів є знищена книжка Олександра Мар'ямова "Береги дванадцяти вод" – репортаж про подорож із Севастополя до Владивостока, на острів Врангеля в Північному Льодовитому океані. Текст надрукували, а потім повністю знищили наклад. Бо не було відповідних ідео­логічних акцентів. Єдиний примірник залишився у Мар'ямова. Він жартував, що ця книжка – рідкісніша за видання першодрукаря Івана Федорова, бо ті є у кількох екземплярах. Ми зв'язалися з нащадками письменника, які живуть у Москві. Вони дали книжку. Але не могли привезти її, бо підпадає під закон про антикваріат. Боялися, що відберуть на митниці. Для нас книжку перефотографували.

Є задум зібрати історичну й пригодницьку прозу 1920-х, психологічні романи, фейлетони. Також задумали антологію міської прози – про Київ і Харків.

Ще у планах – авторська збірка Бориса Тенети. В ній буде досі не надрукований текст. Письменник повісився в київській тюрмі. Дружина забрала доньку Таїту і виїхала в Москву. У них залишився оригінал його останнього роману. Таїта Борисівна передала рукопис в архів Інституту літератури.

×