Заяву про відставку змусили написати голову Спілки письменників Віктора Баранова невідомі в камуфляжі 11 березня. "Сказали, що я – служка режиму Януковича і не гідний очолювати Спілку", – розповідає Баранов. 27 березня на засідання ради Спілки приїхали понад 40 письменників. До літературних питань не дійшли – обговорювали, чи призначати дострокові вибори голови

– Ти чого прийшов, знову скандалити? – шикають жінки на прозаїка 68-річного Олексія Микитенка. Той прослизає на галерку актової зали Спілки письменників. Прийшов послухати про новий статут Спілки і сподівається, що оголосять дострокові вибори голови. Упродовж 3 год. засідання ради НСПУ сидить тихо.

– Нєхєр уже грабувати, то поруйнувати хочуть усе, – каже Олексій Микитенко надворі перед початком засідання. – Яценюк з усього хоче зняти дотації. Видавці й так дурять, щоб податкову обійти і на тобі нажитися. Так краще пляшки збирати, ніж книжки писать, більше заробиш. Азаров сказав, що видаватиме українську книжку. Хто перший мав туди звернутися? А от ніхєра, директор харківського "Вольво".

– "Фоліо", – виправляє його літератор і видавець Михайло Слабошпицький.

– Ну да, він уже чаї ганяє наступного ранку з прем'єром, українською не розмовляють. Нашо нам такий красівий цей голова здався, раз не може домовитися з владою? Не розуміє своїх задач, як гроші крутяться. Треба, щоб прописали у статуті співпрацю письменників із видавництвами. Оце хочу сказати, так, курва, ж не дадуть. Бояться, що знімати всіх вимагатиму.

– Льоша, при Азарові по 29 позиціях відкати давали. Несу матеріали на "Радіо Свобода" про це, – каже Слабошпицький.

У перших рядах сидять голова "Просвіти" 74-річний Павло Мовчан і колишній нардеп Віктор Таран-Терен, 72 роки.

– Не належу до тих, хто хоче щось міняти у Спілці, – каже Павло Михайлович. – І без того є що міняти в країні. Новий голова – це що, найпекучіша національна проблема? Купа злодіїв лишилися на місцях. Притягуйте до криміналу тих, хто мільярди вкрав, у тому числі й у Спілки. Вони за депутатством заховалися, от вам і вся революція.

– Кантемирівська дивізія під Харковом, а ми, блін, будемо за портфелі битися, – додає Таран-Терен. –?Якщо прагнуть негайних змін, то їхні проблеми невиліковні. Ми не лікуємо шизофренію. Яке має відношення Крим до Спілки письменників? Так там же був спільний бізнес Яворівського (попередній голова Спілки письменників Володимир Яворівський. – "Країна"), будинки творчості в Ялті, Коктебелі, що здали в оренду, аби Спілці капали кошти. Тепер у нас лишився нуль. Але сьогодні країна на грані – не буде ніякої Спілки, тому що і України не буде.

При словах про кримську власність Спілки зала гуде.

– Ви що, у вакуумі живете, новини не знаєте? – встає Таран-Терен. – Ми що, будемо знову зараз майно ділити, яке в нас уже вкрали?

– Ми давно не збиралися, є проблеми, – каже голова Спілки письменників Віктор Баранов, 63 роки. – Не можемо обмежитися лише станом країни.

Хтось пропонує написати спільного листа російським письменникам і владі.

– Щоб пройняло, – додає 85-річний Юрій Мушкетик із зали.

– Написати можна, – каже Баранов. – Але вибачте, по-вашому Путін це читатиме? І до яких письменників ви звертатися збираєтесь? До тих, які написали, вже напам'ять знаю: "Фашиствующие молодчики, захватившие власть в Киеве, обеспокены не наведением порядка в стране, а преследованием тех, кто говорит на русском языке, кто читает книги Пушкина, Достоевского, Гоголя, Шолохова, – цитує відкритий лист російських митців. – Скоро дойдет до того, что в кострах запылают произведения мировой литературы". Як можна достукатися до цієї зазомбованої маси, для якої ми завжди младший брат, хохли – і все?

Віктор Баранов очолює українську Спілку письменників два роки.

– Спочатку навіть близько не уявляв, яку спадщину отримав. Величезний майновий комплекс здали в оренду терміном від 9 до 49 років. На такі договірні умови могли піти лише найлютіші недруги Спілки. Річ навіть не у низькій орендній платні. Орендарям гарантували право ставати власниками майнових об'єктів на суму, вкладену ними в ремонт. Це виглядає так: ресторан "Сад", що практично закрив нам усі вікна, зробив у підвалі Спілки розкішний ремонт. За умовами угоди, підписаної від імені Володимира Яворівського, ресторан має повне право забрати у власність половину всієї будівлі.

Ми, фінансово злиденна організація, не програли проти них поки що жодного суду. Хоч нам і протистоїть грошовий мішок – співвласник російського "Альфа банку" Олексій Кузьмичов. У такі самі судові тяганини Спілка втягнута і по інших об'єктах. А ще над нами нависає борг – 3 мільйони гривень – за незаконно продану в часи Яворівського поліклініку. Можна я сяду? В мене дуже болить спина.

– Сідай, сідай! – вигукують із перших рядів.

– Що робити з об'єктами, які приносять лише збитки? Маю на увазі санаторій "Наф­туся", де торік відпочили аж вісім письменницьких родин. Проблеми Одеського будинку творчості Спілка не могла вирішити навіть у багаті часи головування Павла Загребельного. Криза, що накрила Україну, перспектив не обіцяє. Якщо я озвучу думку про продаж Одеського будинку і "Нафтусі", мене вкотре звинуватять у розбазарюванні майна.

– Може, війни і не буде, а Спілки не стане, бо продадуть, – з місця підхоплюється розчервонілий голова Київського обласного відділення організації Анатолій Гай, 61 рік. – Тут є, вибачаюсь, грубо шкурні інтереси у Віктора Федоровича Баранова. Ми вчилися разом, ходили на літстудії, служили в одному взводі. Потім працювали разом. На другий день після обрання він штатний розклад побачив – і бабах, собі 16 тисяч зарплати. А в мене, як було 1100, так і залишилося. І я приїжджаю сюди щодня на роботу з Білої Церкви. Мені за це командіровки не платять.

– Ти ж з обласної, чого в Київ їхати? – вигукують із залу.

– Перейшов я у Верховну Раду референтом на хорошу зарплату, – продовжує Гай. – І вперше в історії літератури Баранов назначає замість мене голову обласної спілки. Вся організація стає дибки.

– Тимчасово, – втомлено відповідає Баранов.

– Тимчасово – не тимчасово. Назначили, а треба було, щоб обрали. Баранову потрібна була своя людина кишенькова. Таких багато. Думають тільки про те, що Віктор Федорович книжку пообіщав видати, путівочку в санаторій. Каже, юристи в нього хороші. Я сам у Спілки три суди виграв, аби повернути собі організацію, 2 мільйони на це пішло. Подивіться, Віктор Федорович, на себе. Ви – хворі, вам лікуватися треба. Я теж тяжко хворий.

– Це точно! – вигукують слухачі.

– Але я болячок не виставляю. А ваші – на виду. Тому я прошу, друзі, давайте проведемо позачерговий з'їзд. Не за зняття Баранова, а щоб заслухати всі проблеми. Хто в нас зараз веде господарські роботи, питання риторичне. Якщо це Сергій Грабар чи ваш кум, то вони проїдають більше, ніж дають прибутку. От чому ми наполягаємо на з'їзді? Я знайду 100 тисяч на його проведення. Свої 8 тисяч пенсії я заробив на війні в Афганістані, – б'є себе в груди. На його чорному піджаку висять ветеранські колодки.

– Ну, ти ж пенсію у Верховній Раді заробив, – зі втомленою усмішкою Гаю каже Віктор Баранов. – Я сприймаю критику, але не брехню. По обласних організаціях розсилаються листи, де паплюжать моє ім'я. Звинувачують у якихось підкилимних оборудках із майном Спілки. Постійно виставляють за нового Яворівського, який прийшов допродати і додерибанити те, що не встигли попередники. А кінцевою метою є перевибори з коронацією особи, що спить і марить булавою під подушкою.

Мої "друзі" дійшли до того, що 11 і 13 березня наслали на мене невідомих нібито само­оборонців, які погрозою та агресією примушували написати заяву на звільнення. Прикривалися, що це рішення має благословення Парубія (секретар Ради нацбезпеки і оборони Андрій Парубій заперечив свою причетність до конфлікту. – "Країна"). Ви бачили по телевізору, як Саша Білий тягав прокурора? Така сама картина була й тут, бо мене заштовхали в кабінет і нікого не пускали. На конференції міської організації, нелегітимній, бо не зібрали 126 необхідних делегатів, призначили позачерговий з'їзд Спілки. Не спитали Гусейнова, Дімарова, Юрія Мушкетика, Юрія Щербака, Івана Дзюбу. Людей, що є гордістю української літератури. Я не вчепився в посаду, як воша в кожух, і позачергового з'їзду не боюся.

Жінка останні півроку плаче. Просить, щоб я пішов із посади. Але після спаленої дачі мені йшли телефонні погрози. (13 вересня 2013 року дачу Баранова в селі Ровжі Вишгородського району під Києвом вночі підірвали і спалили невідомі. – "Країна"). Казали, що розправляться з моєю сім'єю. Геннадій Москаль пояснив: перестанеш бути головою Спілки і публічною особою – тебе вб'ють. Тепер отримую есемески від "самооборонців". Я може піду з посади достроково, але не під шантажем. Бачите, як усі прозрівають – у нас демократія і можна валити на Баранова що завгодно. А якби при Яворівському хтось би щось пікнув, завтра був би вичищений зі Спілки. Коли я 2009-го піднімав питання про вкрадену в нас поліклініку, за це проголосували аж троє людей. Гай тоді виступав, що не треба розколювати Спілку.

Наперед виходить Михайло Слабошпицький. Зіштовхується плечем із Михайлом Сидоржевським, який наполягає на перевиборах.

– Гроші на з'їзд збираєте, – каже Слабошпицький. – Та краще армії їх віддайте, і це буде реальна допомога, а не есемеска 5,65. Не буде України. Треба ввести заборону на канібалізм у Спілці. Тим більше, можна отруїтися, бо дехто вже давно несвіжий. От чим ми тут займаємося сьогодні – зводимо дрібні порахунки? Ви – ідіоти чи агенти впливу Путіна? Це все нагадує анекдот, де рабину кажуть, що обидві його доньки повії. – "Так у мене ж нема доньок", – відповідає ребе. "А це вже твої проблеми, виправдовуйся".

– Подумайте, в якому стані Віктор Баранов. Та не беріть же ви гріх на душу, йолки-палки, – підводиться 59-річний Сергій Грабар.

– Він хай теж не бере, – відповідає Анатолій Гай.

Руку піднімає чоловік у сірому костюмі, який зайшов посеред дискусії.

– Ви хто? Представтеся, – кажуть йому.

– Головний редактор журналу "Педагогіка толерантності" Береговий Ярослав Антонович. Я до вас зайшов випадково, хотів показати один матеріал у своєму виданні. Мені 81 рік, але я добре пам'ятаю, як література виховувала нас, учила боротися з ворогами, надихала. А те, що я зараз тут у вас почув і побачив, це позорище, – трясе правицею, встає і виходить із зали.

– Давайте закінчувати, всі вже втомлені. На другому поверсі усіх чекає перекуска. – завершує засідання Віктор Баранов.

×