Дві жінки зустрічаються на ескалаторі. Враження, ніби не бачилися років 20. Обидві обізналися

139 фільмів із 59 країн показали на 71-му Берлінському міжнародному кінофестивалі, який відбувався онлайн 1–5 березня.

– Від більшості стрічок можна отримати задоволення. Таке на Берлінале буває не завжди. Або журі змогло відібрати достойні роботи, або складний рік вплинув на режисерів і вони зробили шедеври, – каже кінокритик Ярослав ПІДГОРА-ГВЯЗДОВСЬКИЙ, 46 років. Розповідає про найцікавіші фільми фестивалю

"Невдалий трах, або Шалене порно"

Отримав найвищу нагороду фестивалю "Золотий ведмідь". Режисер Раду Жуде, 43 роки, Румунія, Хорватія, Чехія, Люксембург

Учні бухарестської школи на сайті для дорослих упізнають учительку історії. 37-річна Емі зняла, як кохається з чоловіком. Ролик в інтернет виклав майстер, який ремонтував їхній комп'ютер.

 

У школі колеги та батьки звинувачують її у непристойній поведінці. Одна мати запитує: "Як ти можеш таке робити в кадрі? Тобі що 20?" Вчительку звільняють.

Стрічка має подвійний фінал. У першому героїня встає і виходить. У другому – перетворюється на диво-жінку з коміксів. Кидає на людей сітку, підбігає до кожного і трахає в рот фалоімітатором. Це триває понад хвилину.

Чорна комедія висміює консервативність, дикість, ретроградність суспільства.

Кіно багатослівне і критичне, серйозне й комічне водночас. Саме так треба говорити про складні речі у важкі часи. Без лицемірної політкоректності.

Стрічка вписується в нову румунську хвилю, яка існує вже років 20. Було неймовірно, коли бідна країна почала щороку виробляти фільми, які потрапляли на всі найбільші фестивалі світу.

Румунський кінематограф має бути прикладом для українського. У них менші бюджети фільмів, ніж у нас. Але стрічки цікавіші.

"Колесо фортуни і фантазії"

Режисер Рюсуке Хамагуті, 42 роки, Японія

Дві жінки випадково зустрічаються на ескалаторі. Враження, ніби однокласниці не бачилися років 20. Одна запрошує додому й запитує: "Ти пам'ятаєш, як мене звати?" У відповідь: "Пробач. Забула".

Обидві обізналися. Вони незнайомі. Перша засмучена. Говорить другій, що впізнала в ній коханку, яка після школи вийшла заміж і розбила їй серце. Та відповідає: "Давай стану для тебе нею".

Стрічка складається із трьох історій про зустрічі людей. У другій частині дівчина заводить роман із колишнім найкращої подруги. У третій – коханка студента намагається спокусити його колишнього викладача, щоб записати компромат і помститися за зрив кар'єрних сподівань.

У фільмі показано, як разюче міняються ситуації від початкової до фінальної. Вступ може бути сумний і нудний, а всередині розділ перетворюється на детектив і закінчується відкритим фіналом. Це інтригує.

Усі частини сильні. Поєднані темою стосунків – старих, нових, можливих.

"Природне світло".

Режисер Денеш Нагі, 40 років, Угорщина, Латвія, Франція, Німеччина

Угорського дебютанта Денеша Нагі визнали найкращим режисером. Створив кіно великого кінематографічного й історичного масштабу, якого зараз практично не знімають.

1943 рік. Угорські бійці, які воювали на боці нацистів, ідуть російськими лісами. Вишукують партизанів. Вступають у бій. Головний герой сержант Іштван Семетка очолює загін після загибелі командира. Не вчиняє злочинів, на які його штовхають.

Постановник змальовує портрет війни, в якому нагадує про необхідність вибору між пасивністю та індивідуальною відповідальністю.

Так фільмували раніше – без спецефектів, штучного освітлення, музики для настрою. Акцент на обличчях акторів. Люди, ніби з часів тієї війни. Усі ролі виконали непрофесіонали.

У фільмі немає концентрації на словах. Увагу привертає картинка, повільний темпоритм камери, операторське заглиблення в деталі, атмосфера.

"Містер Бахманн і його клас"

Режисерка Марія Шпет, 54 роки, Німеччина

3,5‑годинна документалістика, яку нагородили призом журі. Режисерка майже рік знімала навчання шестикласників у промисловому містечку Штадталлендорф.

Вчитель 64-річний Дітер Бахманн – поляк за походженням. Працює з дітьми іммігрантів від 12 до 14 років. Серед них – турки, марокканці, болгари, росіяни. На уроках усі говорять німецькою. У когось виходить погано, але за якийсь час рівень володіння мовою зростає.

Педагог обговорює зі школярами сучасні проблеми, мову, батьківщину, любов. Підштовхує розмірковувати на серйозні теми. Вчить співати. Фактично створює особистості учнів. Перекроює, пом'якшує та робить людяними. Показує ефективність європейської освіти. Діти втягуються в науку, життя, Німеччину. У бажання миру і вдосконалення.

У стрічці йдеться про школу-дім, де хочеться бути і куди любиш вертатися. У цьому сенсі фільм, можливо, найбільш людяний на фестивалі.

"Коробка спогадів"

Режисери 51-річна Джоан Хаджітомас і 52-річний Халіл Джорейґе, Канада, Франція, Ліван, Катар

Мати-одиначка з Лівану живе в канадському Монреалі з 16-річною донькою. Напередодні Різдва отримує коробку зі своїми давніми щоденниками, касетами, листівками й фотографіями. У цих записах ділилася переживаннями та враженнями з найкращою подругою, яка емігрувала на початку громадянської війни у країні. Згодом і сама переїхала зі зруйнованого Бейрута за океан.

Коробку знаходить донька головної героїні. Відкриває без дозволу. Читає документи, вслуховується і вдивляється в минуле. Уявляє життя матері під час війни. Ці спогади у фільмі візуалізуються у вигляді анімації, комп'ютерної графіки, малюнків, аплікацій, хроніки. Героїня наважується поїхати на батьківщину.

Стрічка про травматичну пам'ять закінчується на світлій ноті. Жінка зустрічає чоловіка, якого колись любила. Головний сенс – негативне минуле переходить у позитивне майбутнє.

×