У ніч на 29 липня помер українсько-німецький театральний режисер 55-річний Андрій Критенко. Останні чверть століття він жив і працював у німецькому Штутгарті. Часто бував в Україні. Робив тут різні проекти, зокрема, 2011-го створив епатажний театр КРОТ - Київський революційний оху…нний театр.

Власне, Крот - то було прізвисько Андрія.

Здавалося, зараз, коли кордони стали умовні, а інтернет розмив часопростір, поняття "емігрант" втратило свій колишній сенс. Адже в глобалізованому світі людина - всюди вдома.

Та для театральних режисерів усе не так просто. Хтось із розумних людей сказав, що театр - мистецтво не так історичне, як географічне. Він надто тісно пов'язаний із місцем, середовищем, у якому народжується. І саме в цьому середовищі є до кінця зрозумілим. Можливо, саме в тім і проблема багатьох талановитих театральних режисерів, які виїхали до Західної Європи чи Америки. Дехто з них іноді приїжджає на батьківщину, тут ще не забули про їхній талант і залюбки дають можливість поставити будь-який спектакль. І дивна річ - ті спектаклі часто не звучать. Принаймні, звучать не так потужно, як очікували. Хоч вони, можливо, й бездоганно зроблені.

Андрій Критенко - один із рідкісних наших емігрантів, хто обходив цю біду. Точніше, для нього такої біди не існувало. Або майже не існувало. Скажімо, п'єсу Олександра Ірванця "Брехун з Литовської площі" він ставив двічі. Раз - із казахстанськими німцями, вдруге - в Київському театрі драми і комедії на Лівому березі Дніпра, де вистава називалася "Брехун(и)". Це про те, що українець, аби його полюбила українка, мусив збрехати, що він нібито поляк. Із казахстанськими німцями спектакль вийшов, кажуть, успішніший. Для них, мабуть, проблема роздвоєної тутешності була актуальніша.

У Києві Андрій Критенко поставив цілу антологію вистав за п'єсами Леся Подерев'янського - "Павлік Морозов", "Сни Василіси Єгоровни" та іншими. 2015 року він зробив SMS-оперу "Звірі" - музика В'ячеслава Назарова, лібрето того ж таки Подерев'янського. Це було яскраве видовище - своєрідне пародійне прощання з культурною спадщиною імперії. Щось подібне у нас - рідкість, бо оту густо-попсову "спадщину" непросто розгледіти й оцінити, перебуваючи всередині неї, як у череві кита. Тут потрібен був погляд збоку. Плюс - власний досвід перебування "всередині".

Андрій мав і те, й друге.

В опері "Звірі" було четверо основних героїв - Кіт, Ведмідь, Білочка і Зайчик. Ці легковажні шоу-персонажі потрапляли у велику політику. Чотири роки тому на це, мабуть, не звернув би особливої уваги ніхто з нас. Просто було дуже смішно - та й годі.

×