У вересні вийде роман Сергія Жадана "Інтернат"

Майже 93 тисячі відвідувачів прийняв VІІ Міжнародний фестиваль "Книжковий Арсенал". Відбувся в Києві 17–21 травня. Новинки представили 148 видавництв. Приїхали літератори з 23 країн. Порівняно з минулим роком аудиторія "Арсеналу" зросла на 28 тисяч

17 травня. 18:05

– Колись Україну впізнавали за Чорнобилем і футболом. Але "Динамо" Київ потроху здулося, – каже режисер 42-річний Мирослав Слабошпицький.

Дискутує на тему "Чорнобильська зона як національна ідея" з письменником Маркіяном Камишем, 28 років. Останній із 2010-го регулярно відвідує зону відчуження, нелегально водить туди туристів.

– Чорнобиль – це Україна в мініатюрі. Ілюструє стан країни і так само еволюціонує, – говорить Камиш.

18:10

– Чому російська інтелігенція в українсько-російських відносинах говорить те саме, що і Путін? – питають у російського письменника Віктора ЄрофЄєва, 69 років.

Він презентує переклад своєї книжки "Тіло". Українською виходили його романи "Хороший Сталін" та "Енциклопедія російської душі".

– В Україні зовсім інший людський та історичний клімат, – каже Єрофєєв. – Перебувати під окупацією психологічно легше. Подивіться, як Східна Європа змогла зібратися і 1989 року майже безболісно перейти від соціалізму до нормального життя. Ви вибудовуєте себе як країна, яку захопив ворог. Росії ж дуже важко від себе звільнитися – від проблем, історичних комплексів.

Інтелігенція нарешті зустрілася віч-на-віч із народом. Раніше він їй уявлявся як окупований. Спочатку комуністами. Потім – бандитами у 1990-ті. Зараз – чекістами. А раптом з'ясовується, що в росіян цінності зовсім інші.

Скажімо, ти – ліберальний політик. Говориш, що Крим завжди був і буде український. Ти маєш шанс бути почутим 2 відсотками населення. Біда в тому, що Путін прислухається до народу. Він, напевно, взагалі перший наш правитель, який контактує з російськими сподіваннями.

Народ збунтувався проти демократії, бо не розумів, куди його ведуть. В Україні мало хто любить Сталіна. А в Росії більше половини населення вважають, що це – позитивний історичний герой. Якщо будуть чесні вибори, то Путін може програти Кадирову. Тоді згадуватимемо нинішнього президента як ліберала.

Віктора Єрофєєва питають про стан сучасної російської літератури.

– Дуже слабка, – відкидається у кріслі. – Бог відпочиває на російській літературі. Письменників можна на одній руці перерахувати – Володимир Сорокін, Тетяна Толстая.

Я живу в Європі і сприймаю Росію, як якесь довічне відрядження. Нагадую англійського дослідника Арктики. Його сім'я – в Лондоні, а він сидить голою дупою на снігу і вивчає кристали. Це його пристрасть. Моя пристрасть – зрозуміти людську природу в Росії.

 

19:43

– А тепер ходімо додому і будемо пиячити до ранку. Так поводяться українці, – письмен­ниця Оксана Забужко, 56 років, вдивляється у стелю. – Не думаю, що це – синдром закритих суспільств. Простір публічності та приватності в українців більше розмежо­ваний, ніж на Заході. Там почуття безпеки гарантувалося законом. У нас цьому все ще не довіряють. Тому: "мій дім – моя фортеця".

Забужко пояснює авторці туристичного путівника по Києву, німкені Гайке Марії Йогенінґ специфіку українського менталітету.

– Я об'їздила 40 з гаком країн, крім Африки та Австралії. Стикнулася з відсутністю українських туристичних путівників. Немає нашої присутності у світі. Ну, сидите ви у Відні, напишіть про українців, які жили там, зазначте адреси їхніх будинків. Там же не тільки Іван Франко був.

– Українці неохоче пускають чужих у свій простір і обережно діляться особистим, – каже Гайке Марія Йогенінґ. – У своїй книжці я пропоную іноземцям багато прочитати про Україну, а потім приїхати.

Найцікавішими для іноземців у Києві є революційний Майдан, також Лавра й Софійський собор – як об'єкти ЮНЕСКО. І "Межигір'я" – як притулок новочасного диктатора.

Мені інтересно долати непорозуміння між людьми, яке виникає спочатку. Пам'ятаю, йшла вузькою вуличкою у Тбілісі, коли вперше приїхала туди. Мене налякав собака. Кинулась у першу-ліпшу автівку. Там двоє чоловіків, обом десь за 30. Попросила їх підвезти мене подалі звідси. На що один сказав: "Вам слід більше боятися грузинських чоловіків, ніж собак".

Після опублікування путівника не було жодного негативного відгуку про Київ від читачів. Хоча німецькі медіа критичні до України.

18 травня. 19:55

– Мене називали бандерівською курвою, жидівською попихачкою. Коли писала, що Польща з XVI століття провадила колонізаторську політику в Україні та про вбивства поляками євреїв, – розповідає польська письменниця 55-річна Ольга Токарчук.

У рамках програми "Розкажи мені про мене" у залі "Фарби" триває дискусія з Оксаною Забужко. Говорять про причини роз'єднання і шляхи порозуміння між поляками та українцями.

– У всьому світі відбувається так звана консервативна революція, – продовжує Ольга Токарчук. – Поляки також намагаються повернутися до часів, коли існували кордони між національностями, панували традиційні цінності. Цьому, на жаль, сприяє влада.

– В українців нема бажання повернутися в минуле, – каже Оксана Забужко. – Хоч "русский мир" постійно змушує до цього. Але для українців СРСР асоціюється найперше з Голодомором і тотальними заборонами. Тому ніякі докази про "качєство, як при Союзі", нам не цікаві. На відміну від росіян, які за ним ностальгують. Відсутність в українців "золотого віку" стає нашою перевагою.

20:16

– Я був кореспондентом Financial Times (міжнародна ділова газета з головним офісом у Лондоні. – Країна) в СРСР за часів Брежнєва. Мав відчуття, що все, що відбувається навколо – це фантастика. Тому збирав свідчення й говорив з людьми, щоб зберегти це для історії. Серед них були жертви примусової психотерапії. Мені здавалося, що тоді вся радянська дійсність була схиблена, – розповідає американський журналіст Девід Саттер, 69 років.

Представляє український переклад своєї книжки "Доба безумства".

– Радянська інтелігенція була дуже корумпована. Вони звикли казати не те, що думають, підкорятися владі. Коли путінський режим показав своє репресивне обличчя, багато російської інтелігенції стали шукати спосіб убезпечити себе і зберегти привілеї. Я давно знаю деяких сьогоднішніх їхніх пропагандистів. Раніше вони отримували гранти зі США і брали участь у демократичних проектах. Зараз їхні позиції протилежні. Цю "інтелектуальну проституцію" вони успадкували з Радянського Союзу, – каже Саттер.

19 травня. 14:35

"Не було більш справедливої війни, ніж проти радянської Росії: саме так, вона є справжнім хрестовим походом, і я радий бути її учасником", – писав 20-річний Маріо Рігоні-Стерн у травні 1942-го в одному з листів із СРСР. Він – старший сержант дивізії "Трідентіна" у складі італійської армії, що воювала на боці Німеччини під час Другої світової.

На сцені "Кафе Європа" презентують книжку "Сержант у снігах" італійця Маріо Рігоні-Стерна. Написав її 64 роки тому. Українська стала 25-ю мовою, якою переклали твір.

– Спершу він був переконаний – їде робити гідну справу. Та скоро зрозумів, що став інструментом ідеологічної машини, – розповідає перекладач книжки 45-річний Андрій Омельянюк. – Розповідає про два тижні оточення і відступу італійської армії територією України у січні 1943-го. У 40-градусний мороз, голодні брели слобожанським степом. Італійців рятували українські селяни. Давали нічліг, годували.

За відмову продовжувати воювати Маріо ­Рігоні-Стерн 20 місяців провів у концтаборі. Помер 2008-го.

19:14

"Писателем. Сочинять стихи, чтобы люди на мою могилу приносили цветы", – написала у шкільному творі на тему "Кем я хочу быть в будущем?" письменниця Таня Малярчук, 33 роки.

На "Книжковий Арсенал" прилетіла з Відня. У австрійській столиці живе сім років. Її запитують: у чому різниця між австрійським і українським письменником?

– Мене часто називають емігранткою, але це не зовсім так. Завдяки сучасним технологіям у мене немає відчуття відірваності. Про те, що тут відбувається, зараз знаю значно більше, ніж раніше, – розповідає Таня Малярчук. – Змогла назвати себе письменницею, тільки переїхавши в Європу. До того, звісно, казала людям, що пишу, але без гордості. В Австрії можеш реально прожити завдяки книжкам, які виходять накладом дві-три тисячі. І не мусиш десь підробляти. Є відчуття захищеності. Саме на цьому рівні й з'являється професійність. Бо якщо не заробляєш своєю творчістю на життя, то це не професія, а – хобі. В мене так і було в Україні. Працювала журналісткою і ще Бог знає ким, а у вільний час намагалася писати.

21 травня. 14:00

У вересні вийде шостий роман 42-річного Сергія Жадана – "Інтернат". Охочі послухати уривки з твору сидять на підлозі, юрмляться у проході залу "Дукат".

Головний герой роману – учитель Паша з Дебальцевого – опиняється в центрі воєнних дій на Донбасі.

– Це реальний персонаж? – запитують із залу.

– Мій друг дитинства викладав у школі, потім – у Луганському університеті. З початку війни не працює. Третій рік намагається не виходити з дому, – розповідає Сергій Жадан. – У романі описуються події січня 2015 року, Дебальцевська операція. Цивільним на війні доводиться визначатися, з якого боку фронту бути.

Донбас суперечливий і колоритний. Можемо побачити ряжених, які зараз там ошиваються, а можемо таких особистостей, як Іван Світличний чи Іван Дзюба.

19:10

– Сьогодні я в тому самому сіренькому леопардовому піджачку, у якому була на початку нашого чотириденного марафону "Розкажи мені про мене". Чула, як жінка перед початком уголос зауважила про це подрузі. Відповідаю: це я умисне, для посилення композиційної закольцованості, – говорить Оксана Забужко. Завершує цикл український письменник і перекладач Сергій Сингаївський, автор книжки "Дорога на Асмару".

– Роман оснований на подіях, очевидцем яких був автор. Як військовий перекладач у складі радянської армії служив у 1984–1987 роках в Ефіопії. Місцеві потерпали від голоду й "червоного терору" проти еритрейських повстанців, організованого військовою диктатурою Менгісту Маріама. Сотні тисяч незгодних із правлячим режимом убили, депортували, винищили голодом, – продовжує Забужко.

– Український солдат розуміє, що став заручником політичної гри. Згадує розповіді бабусі, яка пережила Голодомор 1932–1933 років в Україні. Усвідомлює, що в Ефіопії використовують ті самі механізми.

×