Якщо тебе не сфотографували, тебе немає

6,5 тисячі глядачів зібрав кінофестиваль "Київський тиждень критики". У столичному кінотеатрі "Жовтень" показали прем'єри з програм Каннського і Берлінського кінофестивалів. Новинки проаналізували вітчизняні кінокритики

Станіслав БИТЮЦЬКИЙ, 38 років:

"Час АрмагеддонА" – реж. Джеймс Ґрей, США, Бразилія

Пол, 12-річний нащадок єврейських емігрантів з України, дружить із темношкірим однокласником Джонні. Разом уникають шкільних екскурсій, обговорюють учителів, курять у туалеті та мріють, за сюжетом.

Дід і баба режисера Джеймса Ґрея народились у містечку Остропіль на Хмельниччині, що було осередком єврейської громади. Звідти емігрували до США.

У 2000-х Ґрея вважали великою надією американського авторського кіно, новим Френсісом Фордом Копполою. Сьогодні його талант ставлять під сумнів. Кожен наступний фільм – спроба довести, що епітети були небезпідставні.

У фільмах постійно переосмислює травматичні сімейні стосунки, досвід єврея, соціальну нерівність.

Нарешті наважився зняти щось настільки особисте, наскільки це можливо. "Час Армагеддона" – його перша стрічка, позбавлена рятувального кола з жанрових елементів. Це камерна автобіографічна розповідь про дитинство. Не боїться сентиментальності. Фільм про прощання з епохою та привидами минулого. Практично всі персонажі – його родина – вже мертві, крім брата. За словами Ґрея, смерть – те неминуче, що оточувало його постійно й відображається в усіх його творах. Це кіно і про Нью-Йорк 1980-х.

Помітна архетиповість образів підлітків. Пол і Джонні – це Том Соєр і Гекльберрі Фінн. Один із забезпеченої родини, другий – ні. На одного чекає забезпечене майбутнє, на другого – в'язниця. Ґрея критикували, що це погляд білого художника, який намагається виправдатися за історію з приятелем, якого заарештували за їхню спільну крадіжку шкільного комп'ютера. Запитували, чи відчуває провину за показаний випадок, коли його з поліції витягнув батько, а друга покарали. Відповів, що ні. Бо то було дитинство, де не відчуваєш моральних зобов'язань і етичних моментів. А стрічка, власне, про дорослішання з часу, коли начебто не усвідомлюєш відповідальності, до віку, де маєш брати її на себе. Його друг Джонні залишиться на вулиці, торгуватиме наркотиками й за сім років після подій фільму буде вбитий.

"Фільм письменниці" – реж. Хон Сан Су, Південна Корея

 

Мінімалістична чорно-біла стрічка розповідає про письменницю, яка переживає творчу кризу. У пошуках натхнення вирушає до давньої подруги, що керує книгарнею. У цій невеликій подорожі трапляється низка зустрічей, що підштовхують героїню до створення власного фільму.

Хон Сан Су – один із ключових режисерів авторського кіно останнього десятиріччя. Виробив власні стиль і систему кіновиробництва. Створює невеликі фільми за рахунок прибутку від попередніх, сценарій пише в день зйомок, а постійні актори переходять з однієї стрічки до іншої. Розповсюджує через фестивалі та спеціальні покази і вкладає зароблені кошти в наступний твір. Працює швидко – іноді випускає по дві новинки на рік. Притому всі роботи Хона – легкі та грайливі – складаються в одну нескінченну історію: про стосунки, кіно та випивку. Критики кажуть, що постійно робить один і той же фільм.

"Фільм письменниці" – показовий для режисера. Як і в останніх картинах, знову виводить на перший план жінок. За численними розмовами вставляє одночасно мудрі та іронічні спостереження за життям. За повільним темпом зауважує речі, на які ми часто не звертаємо уваги в повсякденній метушні.

Сергій КСАВЕРОВ, 43 роки:

"Земля Бога" – реж. Глінур Палмасон, Данія, Ісландія, Франція, Швеція

Друга половина XIX століття, лютеранський священник Лукас із Данії вирушає в Ісландію, тодішню колонію королівства. У поселенні на острові має наглядати за будівництвом парафіяльної церкви та зафіксувати на знімках місцеву природу.

Фільм одного з найталановитіших і найзухваліших молодих режисерів Європи. Натхнений серією одних із перших фотографій Ісландії, що збереглися. Починається як стрічка про прихід "цивілізації" та нової релігії до "дикунів". Утім ісландець Глінур Палмасон на матеріалі конкретного випадку контакту метрополії та колонії вивчає до болю знайомі нам теми.

Образ священника з фотоапаратом визначає все кіно. Тут поєднуються дві концепції того, як ми бачимо світ і залишаємо в ньому слід. У Європі писала історію зазвичай церква. Більшість тих, хто фіксував і залишив нам письмові джерела, – це її представники, зазвичай ченці. У XIX столітті відбувається глобальна зміна – принцип фіксування міняється зі словесного на візуальний. Священник із фотоапаратом – це і про контроль над зображеннями також. Над тим, хто залишиться в історії, а хто ні. Якщо тебе не сфотографували, тебе немає.

Герой думає про себе як про апостола, який має просвітити місцевих жителів. Але його місія провалюється. Опиняється в незнайомій і непривітній країні. Мав прийти як переможець, але спотикається об Ісландію й гине. Ніби сама земля відштовхує чужинця.

Також тут важливе питання мови. Апостоли отримують дар говорити іншими мовами, щоб спілкуватися з тубільцями, і християнізують світ. У цього священника так не виходить. Коли втрачає перекладача, в нього залишається контакт із самою Ісландією, яку уособлює провідник Раґнар. Для нього Лукас – людина, що вторглася в його світ. У них із самого початку відсутня симпатія. Не розуміють один одного. Не бажають спілкуватися. Проте коли Раґнар хоче потрапити на фото, Лукас відмовляє.

Анна ДАЦЮК, 33 роки:

"Корсет" – реж. Марі Крютцер, Австрія, Люксембурґ, Німеччина, Франція

Австрійська імператриця Єлизавета Баварська, відома як Сісі, славилася красою і стилем. Задавала модні тенденції у вищих колах. На Різдво 1877-го монархині виповнилося 40 років, і тепер вона офіційно перебуває на порозі старості. Розгортає хитру боротьбу за свій блискучий образ.

Єлизавета така популярна у своїй країні та всій Європі, що в якийсь момент перетворилася на кліше. Екранізацій та новелізацій про неї забагато – здебільшого мелодрам. Тим приємніше подивитися на іншу інтерпретацію. Австрійська режисерка навіть одразу відмовлялася братися за цей проєкт, коли отримала пропозицію від люксембурзької акторки Вікі Кріпс. Проте що більше вивчала біографію героїні, то більше потенціалу бачила в історії, що показує жінку поза часом.

Марі Крютцер обрала рік із біографії імператриці, який був переломним моментом її життя. Була, скоріше, прикрасою при дворі й не мала ніякої політичної сили, а у свої 40 – тоді якраз середня тривалість життя робітниці в Європі – офіційно втрачає статус молодої правительки. Визначається із власними пріоритетами та що їй робити далі.

Своєю версією життя Єлизавети Баварської режисерка повільно розшнуровує корсет на головній героїні, щоб у фіналі дати тій вдихнути на повні груди. Це супроводжується помітним нехтуванням законів байопіків і костюмованих драм. У побут Єлизавети повсякчас прориваються елементи сучасності, а фінальний акт вже неприховано ріже очі королівських біографів. Водночас ця Сісі не боїться не сподобатися глядачеві.

Режисер не дивиться на людей, як на мурах, як багато хто з документалістів

Шість вітчизняних фільмів на Київському тижні критики показали у програмах "Українські ґала-прем'єри" та "Фокус: Україна – Велика Британія". У другій враженнями від стрічок ділилися британські кінокритики.

Карен КРІЗАНОВІЧ, 58 років:

"Відблиск" – реж. Валентин Васянович

Хірург Сергій із Дніпра їде волонтером на Донбас і потрапляє в полон. Його катують. Стає свідком убивств інших українців і змушений допомагати російським військовим. Після звільнення проводить час із 12-річною донькою, яка також травмована смертю вітчима на фронті, за сюжетом.

Цей фільм можна було б зняти на основі ранкових новин. Розпачливий і безжальний, але не лише про смерть, жорстокість і руйнування, а й про надію, подолання перепон та відновлення. В його безжальному жаху є постійне благання про мир і зцілення.

Річ КЛАЙН, 61 рік:

"Я і Фелікс" – реж. Ірина Цілик

Школяр Тимофій дорослішає в Черкасах 1990-х. Його найкращим другом стає новий співмешканець бабусі Фелікс – ветеран Афганістану із посттравматичним синдромом. У колишньому контррозвіднику бачить учителя та уважнішого батька, ніж його справжній.

Цілик написала сценарій разом зі своїм чоловіком Артемом Чехом за мотивами його автобіографічного роману "Хто ти такий?" У своїй розповіді використовує теплий гумор. Стрічка наповнена подробицями, що роблять героїв і ситуації яскравими й дають змогу побачити радощі людей, життя яких перевернула війна. Спогади про 1990-ті надають картині майже позачасовості, проводячи несподівані паралелі з нинішніми подіями.

Рита ді САНТО:

"Памфір" – реж. Дмитро Сухолиткий-Собчук

Будівельник Леонід повертається з тривалих заробітків у Європі до родини в село на заході України. Коли 14-річний син Назар влаштовує пожежу в молитовному домі, батько змушений поновити зв'язок зі своїм кримінальним минулим.

У дусі сучасної казки фільм розповідає історію колишнього контрабандиста, який намагається стати на правильний шлях. Режисер крок за кроком веде селом як мікрокосмом сучасного світу, де панують злочинці, звідки чесні люди можуть лише втекти. Кіно вирізняють атмосферність і напруженість. Постійно присутнє відчуття наближення трагедії.

Сергій КСАВЕРОВ, 43 роки:

"Клондайк" – реж. Марина Ер Горбач

Доярка Ірка й електрик Толік у Грабовому Горлівського району Донецької області готуються стати батьками. Попри постійні сварки, чоловік і брат жінки прагнуть одного – евакуювати вагітну. Вона відмовляється їхати, навіть коли російські військові влучають снарядом у їхній дім, захоплюють село, а в небі над ним збивають малайзійський боїнг, за сюжетом.

Воєнна драма є цьогорічним представником України на "Оскарі".

"Клондайк" – наче постійне зближення в кадрі дальнього і ближнього планів. На ближньому – повсякденне життя родини в будинку посеред мальовничої долини. На дальньому – чорний дим від збитого літака, й ми одразу знаємо точну дату і місце подій – 17 липня 2014-го, Донеччина. З цієї точки плани починають рух один до одного. Війна ближчає, навколо стає небезпечніше. Усе очевидніше, що вагітній на восьмому місяці Ірці та її чоловіку тут не місце. Їхні життя та все, що їм належить, поволі перетворюються на здобич для когось іншого. Це спресована до суті ситуація про вибір, яку пережили мільйони наших співвітчизників – 2014 року та після 24 лютого.

Дарія БАДЬЙОР, 34 роки:

"Бачення метелика" – реж. Максим Наконечний

Аеророзвідницю добровольчого батальйону Лілю, позивний "Метелик", обмінюють після двох місяців полону на Донбасі. Повернувшись до Києва, дізнається, що вагітна від зґвалтування наглядачем – російським військовим. Перед самим абортом вона починає сумніватись, але близькі не готові прийняти її рішення залишити дитину.

Стримана, побудована на напівтонах оповідь про те, як війна проникає усюди. Як вона проявляється в тілі, родині, побуті, за сімейним застіллям. Не полишає бійців після повернення з фронту та не зникає в начебто мирних містах. Багато в чому дебют Наконечного можна вважати пророчим – чітко показує невидимість травми й тотальний ефект від неї. Влучно зіграна Ритою Бурковською героїня виводить за рамки звичних уявлень про стрічки, що мають на меті змалювати наслідки війни. А іронія дає картині додаткові виміри.

"Цензорка" – реж. Петер Керекеш

Одеситку Лесю засудили за вбивство чоловіка-зрадника. Щойно народила первістка. Може бути із сином 4 години на день, доки йому виповниться 3 роки. Шукає для нього новий дім, щоб не опинився в дитбудинку.

Це перший ігровий фільм словацького режисера-документаліста. Заснований на реальних історіях жінок, які відбувають покарання в одній із двох українських в'язниць, де можуть перебувати разом зі своїми дітьми. Серед жінок у кадрі лише одна професійна акторка – Марина Клімова. Решта – колишні чи нинішні ув'язнені. Наприклад, подруга головної героїні Люба втілила саму себе. Теж скоїла вбивство через ревнощі. Її знайшли, коли ще була в тюрмі і проєкт робився як документальний. На момент зйомок вже вийшла на волю, повернулася в цю реальність у кадрі.

Петеру Керекешу справді важлива розмова з персонажами. Постійно говорить зі своїми героїнями. Режисер не дивиться на людей, як на мурах, як багато документалістів, – каже український співпродюсер Денис Іванов

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×