Якщо артисту цікаві тільки гроші – йому в Москву, якщо ж мистецтво і випробування – то ні

7 вересня київський рок-гурт Stoned Jesus випускає четвертий студійний альбом Pilgrims. Представить запис у столичному клубі "Бінго". Колектив гастролював у 32 країнах. Позаторік першим з українських гуртів мав тур Південною Америкою

– З липня щовихідних літаємо за кордон, – каже лідер Stoned Jesus 31-річний Ігор Сидоренко.

За день до інтерв'ю колектив повернувся з французького рок-фестивалю Motocultor у містечку Сен-Нольфф на півострові Бретань. До цього виступали в Німеччині, Греції, Іспанії.

– Їздити на фестивалі фінансово складно. Гонорару від організаторів вистачає на переліт. Перевозимо інструменти, часто платимо штрафи за перевищення ваги багажу. Працюємо переважно в нуль, але це інвестиція в ім'я. Позаторік грали на французькому фестивалі Hellfest. На поїздку витратили більше, ніж заробили. Але про нас дізналися. Згодом поїхали в тур Францією і збирали повні клуби. На Motocultor запитав у публіки, хто бачив нас раніше. Половина підняли руки.

У яких країнах Stoned Jesus слухають найбільше?

– Географію прихильників відстежуємо за кількістю проданих дисків, статистикою стрімінгу. В Європі найпопулярніші в Німеччині. Зіграли там 67 концертів. Позаторік виступали у французькому місті Монпельє. Один глядач розповів, що прилетів на концерт з Алжиру.

Зовсім немає попиту на нас лише в Японії. У них своєрідне сприйняття важкої музики. Люблять її за візуальний аспект. Японцям важливо, щоб на сцені було шоу. А ми – звичайні хлопці у футболках, які грають на гітарах.

Де важкий рок – це музика номер один?

– У Південній Америці. Там дуже голодна публіка.

Як вас сприймали там?

– Перший концерт грали у чилійській столиці Сантьяго. Виходимо на сцену – у залі 400 людей і всі підспівують. У бразильському Сан-Паулу прийшли півтисячі слухачів. До нас виступали британці Carcass і німці Doomed. Це класичні метал-групи. Власник клубу розповів, що вони зібрали менше, ніж ми.

 

Чи можна вважати важку музику найінтернаціональнішою?

– На фестивалях граємо з гуртами зі Скандинавії, Східної і Південної Європи, Японії, Ізраїлю. Слухачам не принципово, звідки ти. Походженням можуть зацікавитися, якщо в музиці є якась характерна фолкова складова. Стереотипи є у промоутерів великих фестивалів. Якщо концертний агент представить нас як класну групу з України, не звернуть уваги. А якщо скаже, що ми підписані на австрійський лейбл Napalm Records, то це може спрацювати. Це знак якості, своєрідний фільтр, бо компанія не співпрацює аби з ким. Спеціалізується на важкій андеграундній музиці.

Як вийшли на співпрацю з нею?

– Свої перші концерти в Європі робили самі з київським гуртом Ethereal Riffian. 2012-го написали 950 електронних листів до європейських промоутерів, адміністраторів клубів – із пропозицією виступити. Отримали тільки п'ять ствердних відповідей – із Бельгії, Нідерландів, Словенії, Польщі та Німеччини. Сьогодні цього не вдалося б зробити. Ніхто вже не читає листів, не слухає демо-записів.

Napalm Records зацікавилися нами самі. Минулої осені запросили на розігрів групи з цього лейблу. Потім запропонували контракт.

Чи відчуваєте тиск із боку лейблу в плані творчості?

– Napalm Records спеціалізується на металі. Ми ж граємо стоунер (піджанр рок-музики, для якого характерний повільний ритм, важке звучання гітари й басу. – Країна), психоделіку. Знайомі лякали, що компанія зробить із нас метал-гурт. Але ми – самі по собі. Лейбли зараз гнучкі. У контракті вказали, що співпраця триватиме п'ять років. Не зазначили, скільки пісень чи альбомів маємо видати. Раніше на гурти тиснули, підганяли з дисками. Через це чимало хто вигорів, наприклад британці Motorhead.

Наскільки Stoned Jesus популярні в Україні?

– Бачимо мінімальний приріст публіки. Востаннє в повноцінному турі країною були два роки тому.

Часто виступати вдома не дає змоги графік. Та й логістично складно – через безвідповідальних промоутерів, погані дороги і стан клубів.

Кажуть, що українським артистам неможливо пробитися на Захід, оминаючи Росію. Бо у Східній Європі офіси найбільших звукозаписувальних компаній розташовані в Москві.

– Це стосується лише поп-музики. В Україні музиканти сягають якоїсь межі, не мають куди рухатися. Наприклад, гурт О.Torvald іде у відпустку на рік. Певно, перед колективом постало питання, як розвиватися далі.

Виконавці, які працюють на масового споживача, обирають Росію, бо там і є маси. Але це ще одна межа. Світові лейбли не ганяються за російськомовними копіями західних зірок. Якщо артисту цікаві тільки гроші – йому в Москву, якщо ж мистецтво і випробування – то ні.

Щоб пробитися на Захід, треба бути справді талановитим. Метал-гурт Jinjer із Горлівки (виник 2009-го, випустив два студійні альбоми, колектив очолює вокалістка 31-річна Тетяна Шмайлюк. – Країна) втретє за рік поїде в тур по США. Саша Буль (автор-виконавець із Житомира, справжнє ім'я – Олександр Буліч, 29 років. – Країна) виступає по всій Європі. Етно-гурт "ДахаБраха" – королі світової фольк-сцени. Їх на афішах фестивалів прописують найбільшим шрифтом. За ними ганяються кілька американських лейблів, але гурт поки що не поспішає з ними працювати. Не хочуть підлаштовуватися під чужі ритми. "ДахаБраха" може собі це дозволити. Вони впізнавані, унікальні.

Як ставитеся до виступів у Росії?

– Останній концерт Stoned Jesus у Росії зіграли в грудні 2013-го, коли почався Майдан. Виступали в Москві і Санкт-Петербурзі. Більшість слухачів, з якими говорили, казали: і самі б вийшли проти влади, якби були сміливішими. Андеграундна музика подобається людям із мізками.

Після повернення вирішили більше в Росії не виступати. Навесні 2014-го наш колишній барабанщик із новим колективом поїхав у гастролі по РФ. У другому місті туру їх скрутили менти. Бо на футболках були жовті і сині кольори. Сказали: якщо з'явитеся в наступному місті – додому можете не повернутися.

Маю персональну образу на Росію. Через війну не можу поїхати до мами. Вона живе на окупованій території Луганщини.

Ви співаєте англійською. Чи робить це легшим вихід на світовий ринок?

– Певною мірою так. Але навіть у важкій музиці є багато груп, які співають рідною мовою.

Якщо колектив класний, то публіці не так важливі слова, як енергетика. Rammstein, "ДахаБраха" – очевидні приклади.

Серед українських метал-гуртів за кордоном відомі Kroda, Nokturnal Mortum, Khors. У них є пісні українською. Харківський студійний проект Drudkh випустив кілька альбомів на вірші Тараса Шевченка й Івана Франка. Вони популярніші за нас. Не дають концертів, але відомі в метал-андеграундi.

Я пишу пісні англійською, для мене це органічно. Батько завжди слухав західну музику, тому я з дитинства сприймав цю мову. Багато спілкуюся з іноземцями. За освітою – вчитель англійської та німецької.

Чому люди зацікавлюються важкою музикою?

– Любов до важких гітарних рифів закладається у підлітковий період, коли людина шукає себе.

В Україні кузнею важкої музики є Донбас. 14-річного мене запрошували у місцеві гурти. Всі грали найекстремальніші грайндкор, брутал-дез. Це були робітники, які вдень працювали в шахті, а ввечері виплескували напругу на репетиціях. Мене це дратувало. Я з металом завжди був на "ви". Для мене ключовим була не тяжкість музики, а її цікавість. Більше хотів грати прогресивний і арт-рок із довгими соло.

Чи дає важка музика більше простору для творчості?

– У цьому жанрі ще живе альбомне мислення. Люди чекають на платівки. На попередньому альбомі записали пісню Black Church. Це був студійний експеримент. Подумали: а якщо всунути драм-машинку, а тут зіграти партію на органі? Пісня затягнулася на 15 хвилин. Задіяли стільки гітар і барабанів, що тепер не можемо грати це наживо.

Натомість поп-музика – конвеєрна і передбачувана. Там відсутні експерименти. А зараз ще й якості немає. Переслухав The Beatles, ABBA. Це оригінальна музика. Якщо зараз хтось переспіває їхню найбільш прохідну пісню, вона стане хітом. Тому поп-індустрія експлуатує стару музику. Хочуть заробляти якомога більше з мінімальними зусиллями.

Жертва бачить обличчя нападника без маски і розуміє, що це – він сам

– Відчувається, що музиканти гурту Stoned Jesus слухали багато хорошої музики, наприклад Black Sabbath (гурт з англійського Бірмінгема, одні з піонерів важкого року. – Країна), – каже режисер Віктор Придувалов, 48 років. – Це створило добру основу для їхньої творчості. Гурт не копіює чужого стилю. Мають свою впізнавану манеру.

Про Stoned Jesus дізнався від товариша по лейблу "Інша музика" Влада Ляшенка. Він почув їхній саундчек на фестивалі альтернативної музики "Неформат". Увімкнув мені їхній перший альбом First Communion. Відразу зрозумів, що це талановиті хлопці.

Тоді Ігореві Сидоренку було 23. Мене здивувало, яку складну музику він створює. У такому віці я теж грав у гурті. Мені під силу був лише панк-рок.

Зняв три кліпи для Stoned Jesus. Відео на Stormy Monday було дебютним для гурту. Працювали в засніженому лісі. Поступово кадр закриває червона пелена. Кліп на Electric Mistress навіяний фільмами Девіда Лінча. Це любовна історія з жінкою-привидом. Silkworm Confessions зняли як містичну трилогію про внутрішні проблеми людини. Чоловіка у багажнику автомобіля завозять до лісу. Викрадач у масці хоче вбити його, здійснити якийсь обряд. Жертва виривається, опиняється в білому мороці. Бачить обличчя нападника без маски і розуміє, що ним був він сам.

У відео вкладав свої гроші. Щось давали музиканти. Зароб­лене гурт інвестує у себе ж.

Ігор Сидоренко працює не лише над музичною складовою. Стежить за організацією турів, фінансами. В ідеалі музикант має займатися тільки творчістю. На жаль, не в нашій країні.

×