Розмови про початок нової холодної війни стали дуже популярними після виступу президента Росії Володимира Путіна на щорічній мюнхенській конференції з безпеки. Хоча він просто обійшовся без звичної дипломатії. Сказав лише, що негоже вчити демократії тим, у кого з демократією є певні проблеми, і що однополярного світу не вийшло й не вийде. Щоправда, ще пригрозив, що на американську систему протиракетної оборони Росія має чим відповісти — але то вже таке?

Колись давно, 1960-го, Микита Хрущов шокував світ, грюкнувши черевиком по трибуні ООН і пообіцявши показати "кузькіну мать" американцям. Шокуючим був не зміст цієї тези, а спосіб її висловлення. Зміст був відомим із часів Сталіна.

Зміст виступу Путіна повністю співпав із тим, що хотіли б почути не у Сполучених Штатах, а в Росії. А також у Білорусі, Україні, десь іще, де покоління виховувалися в дусі протистояння з США і НАТО. Отже, виступ готувався з прицілом на те, що його цитуватимуть насамперед удома. І з урахуванням того, що за рік у Росії — президентські вибори, і виборцю потрібно потрафити.

Сьогоднішня Росія є гравцем "першої ліги"

Отже, злякався лише той, хто хотів злякатися. Або той, хто хотів виглядати зляканим — у минулому це приносило певні дивіденди. За час після мюнхенської конференції у Москві пролунало іще кілька войовничих заяв. Вони, як і виступ Путіна, залишилися без офіційних коментарів із боку чи то США, чи то країн ЄС і НАТО. Там знають, що російське керівництво здатне підтримувати серед своїх громадян ілюзію того, що Москва є центром всесвіту. Але знають також, що насправді Москва не має важелів впливати на світову політику — це доводили події у колишній Югославії, на Близькому Сході, навколо Іраку. Росія не має ресурсів ані для справжнього протистояння, ані для створення нової супердержави як одного з центрів багатополюсного світу. Вона не зможе скласти жодного серйозного альянсу з тим, щоб отримати ці ресурси — ані з Китаєм, ані з Індією, оскільки це навряд чи входитиме у плани цих країн.

Сьогоднішня Росія є гравцем "першої ліги" — як, наприклад, Нідерланди або Аргентина. І потребує значних фінансових, технологічних, інтелектуальних ресурсів для власної модернізації. А їх може отримати тільки на тому-таки Заході, з яким вона нібито хоче грати у протистояння. Російські чиновники тримають свої заощадження в банках західних країн — і вже тому вони точно не бажають ані холодної, ані тим більше "гарячої" війни. І подібних резонних зауважень можна знайти сотні.

Усе це лише зайвий раз підтвердить, що справжньої війни — холодної, "гарячої", видимої чи невидимої — не буде. Лише гра. Будуть істеричні заяви, і їх із наближенням російських виборів може більшати. Західна і Центральна Європа про всяк випадок насторожаться. Україна розмірковуватиме, чи варто їй ставати на чийсь бік. Тим часом крапка в дискусії може з"явитися в будь-який момент — разом із падінням цін на нафту.

×