Наша країна все ж таки цнотлива. Бо в розпусних європейських державах показують після опівночі порнуху або в крайньому разі еротику. Не всюди, звичайно, але на багатьох каналах. А в нас ночами дивляться кіно про Північно-атлантичний альянс, який народ знає під короткою і страшною абревіатурою — НАТО.

Оце недавно на телеканалі "1+1" демонстрували десятисерійний документальний серіал "НАТО: свій чи чужий?" режисера Вадима Кастелі. Приурочили до десятиліття підписання Хартії про особливе партнерство між Україною й НАТО. Сценарій написали ми з журналісткою Веронікою Маковій.

Коли я починав роботу над ним, то щоки аж роздувалися від усвідомлення важливості й значущості своєї роботи. Бо народ наш український живе в суцільному невігластві та знає про альянс тільки те, що йому малювали в карикатурах художники — сатирики радянських газет. Хто не пам"ятає, нагадаю: там зображувався гротескний дядько Сем у смугастих штанях із бомбою в руці. Ну а коли народ правду дізнається, думалося мені,  то зробить відповідні висновки. Однак тепер я зрозумів, що цей наш фільм вплине на суспільство як на мертвого припарки. Навіть якби він був рівня Фелліні — це все одно нічого не змінило б.

Кого захоче, того й розбомбить або розстріляє

Один кримський журналіст провів аматорське опитування. Він підходив до громадян і ставив запитання: куди Україні краще вступати — до НАТО чи Північно-атлантичного альянсу? Лише один студент якийсь (ото знайшовся інтелектуал!) сказав, мовляв, так це одне й те саме! Усім іншим подобався альянс. Просто звучить гарніше, ніж НАТО — ото нам туди і треба. Аби ж то лише пересічні громадяни так зналися на цьому. Колись писали, як тоді кримський політик, а нині один із речників Партії регіонів Василь Кисельов довго переконував групу акул пера в тому, що НАТО — це страшний і агресивний блок. Коли запитали про ставлення до Північно-атлантичного альянсу, він підняв великого пальця...

Народ, переважна більшість якого хотіла б інтегруватися до Європи, сприймає НАТО наче самостійного Змія Горинича: кого захоче — того й розбомбить або розстріляє. Людям навіть на думку не спадає, що блок існує під контролем країн Європейського Союзу, з якими українці хочуть бути в одній компанії. НАТО вже перетворилося на своєрідне опудало — і жодні раціональні аргументи тут не впливають. Тож у цій ситуації показувати якісь фільми — абсолютно марно. Їм все одно мало хто повірить.

Не буду оригінальним, коли скажу: причина тут в еліті. Саме вона грає на старих уявленнях і відповідним чином впливає на людей. При цьому зверніть увагу: противники або несимпатики НАТО, коли припече, підліковуватися їдуть до Європи. Віктор Янукович у іспанській Барселоні лікує коліно, Василь Цушко в Німеччині — серце. А до Євгена Кушнарьова, який помирав, прилітали німецькі лікарі. Усі вони розповідали електоратові про свою любов до Росії й або критикували НАТО, або принаймні не казали про нього жодного хорошого слова. А прихильники альянсу насправді виявляються такими лише на словах. Якби це було не так, то фільм про НАТО показували б не вночі, а в зручніший для перегляду час.

×