Політична криза змушує замислитися вже не стільки над тим, хто винен і що робити. На перший план виходить інше — чи є в Україні якийсь ресурс, здатний її врятувати.
Доля України залежить від того, як її майбутнє бачать головні політичні гравці. А вони дивляться на неї майже однаково — як на Закрите акціонерне товариство "Україна".
Але одна справа приватизувати якусь фабрику з її робітниками, або ж територію з її народом у більш-менш стабільних умовах, інша — робити це під час жорсткої фінансово-економічної кризи. Одна справа прибрати до рук сталеливарну промисловість та вимінювати національні інтереси на дешевий газ, усі 17 років непомірно збагачуючись. А інша — вступити у жорстку конкуренцію за умов світової ціни на газ та ще за відсутності попиту на продукцію.
А металургія є базовою для ЗАТ "Україна" галуззю промисловості. Можна навіть сказати державотворчою — якщо виходити з того, яку частку національного продукту та експорту вона давала. Але час безголового витискання пострадянського ресурсу із цієї галузі минає. Відповідно завершується й здавання національних інтересів через "своїх" президентів чи кишенькові парламентські фракції.
Акціонери "України" дещо розгублені. Ще мають статки, володіють фракціями у Верховній Раді, однак це не допомагає. Десятиліттями вони дотували складові свого бізнесу з державного бюджету — вугледобувну, гірничу промисловість, енергетику. Не заради людей, що там працюють, а заради здешевлення собівартості сталі та виробів з неї, щоб отримати якомога більше статків від продажу на світових ринках. Різниця ж у вкладених і отриманих грошах була шаленою. Отак і жило ЗАТ "Україна".
Але що робити сьогодні, коли державний бюджет на очах вичерпується, а належного збуту сталі нема й не передбачається. Перед Україною знову постає питання життя та смерті, однак ще гостріше, ніж досі.
Товариство "Україна" доходить свого кінця. Але не тому, що цю контору розганяє розлючений народ, що сам хоче будувати своє майбутнє. Спроба 2004 року була змарнована, здобутки народного здвигу банально вкрали. З одного боку, самі вожді помаранчевої революції продовжували мислити в напрямі, заданому творцями олігархічного капіталізму в Україні — Кучмою та Кравчуком. Вони так і не вийшли на інший рівень побудови українського суспільства. Не шукали опори в комусь поза тими головними акціонерами ЗАТ "Україна". Попри позитивні, однак косметичні зміни Ющенко й Тимошенко нічого так і не змінили. Почали грати на полі олігархів і програли, стали одними з них. Точніше, так і не стали іншими. Бо ж від початку вони були хоча й міноритарними, однак усе ж акціонерами тої ж "України".
Не уповаймо на українського Наполеона чи Путіна — їм немає з чого постати
Вони спробують перерозподілити владу і витягнути за рахунок решток державних коштів свій бізнес. Йтиме війна всіх проти всіх, причому все жорсткіша. Задіюватимуть останні ресурси. А вони в цій, здавалося б, уже добитій країні ще є. Головний — земля, саме вона може витягнути з болота акціонерів ЗАТ "Україна".
Отож можна передбачити, що невдовзі сталевих баронів сильно потіснять земельні латифундисти. Сьогодні помітна тенденція, що в головних політичних партіях і блоках першу скрипку починають грати люди, причетні до земельного лобі.
А що ж народ? А він не акціонер товариства "Україна". Передчасно запроваджений закон про вибори за партійними списками за відсутності справжніх політичних партій практично усунув його від вибору як такого. Політичні бонзи, навіть районного рівня, одноосібно складають списки членів представницьких органів. А пропозиція Партії регіонів вибирати оцим закритим акціонерним товариством у Верховній Раді президента логічно завершує повне усунення народу від будь-якої участі у вирішення своєї долі. Поки що це не минуло, однак ще не вечір.
З іншого боку — може дійти й до голодних бунтів, але не під проводом жирних котів. Тоді ми повернемося до запитання, на чому будувати Україну. Досі працювала домовленість еліт, яка в нас набрала форми взаємного поборювання олігархічних кланів. У цивілізованих суспільствах натомість існує солідарність громадян. На жаль, ми до неї не доросли. Суспільство в нас розколоте за багатьма ознаками — не лише політичними, але й культурними, мовними, релігійними.
Дехто уповає на сильну руку, як-от у Росії. Однак там цій руці було на що спертися — на силові структури. У нас немає. Еліта неконсолідована, військо деморалізоване й злиденне, міліція корумпована, спецслужби слабенькі. Отож не уповаймо на українського Наполеона чи Путіна — їм немає з чого постати.
Тому народ залишається сам. Акціонери ЗАТ "Україна" в разі чого розлетяться по своїх Ніццах та Пєрєдєлкінах, а ми залишимося. Може, тоді в народу проріжеться голос.
6 
35413
Коментарі