Наприкінці 2006-го "Наша Україна" фатально відставала за рейтингом і від Партії регіонів, і від БЮТ. Вона була послаблена неоднозначним іміджем окремих чільних постатей, шлейфом помилок і браком чітких привабливих гасел. Політологи почали серйозно говорити про небезпеку формування в Україні двопартійної системи.

Вихід з "Нашої України" Давида Жванії та Миколи Катеринчука, які почали розкручувати новий бренд "Народної самооборони" на чолі з харизматичним Юрієм Луценком, багато хто сприймав як завбачливу втечу з корабля, що остаточно сів на рифи. До цього додалася ще й тривала внутрішня боротьба за лідерство в "Народному союзі "Наша Україна", коли базова партія пропрезидентського блоку опинилася на межі формального розколу.

На цьому тлі сьогоднішні рейтинги "Нашої України", які майже зрівнялися з бютівськими, — справжнє диво. Звісно, в їхній основі повернення довіри багатьох "помаранчевих" виборців до президента Віктора Ющенка, який продемонстрував здатність до жорстких і рішучих дій. Але не можна скидати з рахівниць і здобутків Банкової на партійній ниві. Спочатку було стабілізовано внутрішню ситуацію в НСНУ і зведено нанівець вплив групи "любих друзів", яка однозначно дратувала громадськість. Потім відбулася домовленість із нещодавніми опонентами з "Народної самооборони". Нарешті, було приборкано лідерів історичних партій "Української правиці".

Безумовно, все це далося вельми непросто. "Самооборона" мала рейтинг, що гарантував їй самостійне проходження — а Юрієві Луценку виграшну роль лідера нехай і не надто великої, але абсолютно ні від кого незалежної фракції. Це спонукало "самооборонців" до жорсткого обстоювання власних кадрових претензій.

"Правиця" ще в квітні мала шанс забезпечити собі статус "прохідного" блоку — для цього б вистачило навіть частини голосів традиційних націонал-демократичних виборців Заходу й Центру. Але для цього вона мусила працювати не менш активно за "Самооборону", а головне — не менш злагоджено. Проте саме цього не сталося. Пріоритетом Народного руху, який боровся з Українською народною партією за статус "головної партії" "Правиці", стало не так творення єдиного потужного правого проекту, як прагнення за будь-яку ціну забезпечити своє власне парламентське представництво. Відтак "Правиця" з її внутрішніми сварками за квоти в списку різко послабила свої позиції в переговорному процесі.

А тому застосована Банковою схема: спершу домовленість із "Самообороною", а потім — ультиматум на адресу "Правиці" й її подальша капітуляція — була реалізована з цілковитим успіхом. Лідери "Самооборони" задовольнилися чвертю місць у загальному списку — зовсім непогано для двох ще вчора мало кому відомих партій! А три партії "Правиці" врешті-решт погодилися на 21% квоти, відсутність своїх лідерів у першій "десятці", а головне — на майбутню самоліквідацію й злиття в єдиній пропрезидентській партії. Щоправда, цю партію в підписаній 5 липня Декларації було названо "національно-демократичною".

НУ-НС боротиметься за спільний помаранчевий електорат з БЮТ

Отже, "Наша Україна—Народна самооборона" вийшла на старт не менш централізованою, аніж БЮТ. Без жодних слідів колишньої "вольниці". Але — жорстка вертикаль БЮТу тримається на одній-єдиній особі харизматичного лідера. Натомість у НУ-НС є принаймні декілька лідерів — формальних і неформальних. Юрій Луценко як перший номер списку. В"ячеслав Кириленко як голова НСНУ і майбутній лідер фракції. Ще вісім лідерів партій блоку — кожен із власними амбіціями. Голова Секретаріату президента Віктор Балога, вплив якого значно перевищує його порядковий номер у списку. І, нарешті, у надхмарних олімпійських висотах — сам президент України Віктор Ющенко. А процес ухвалення й виконання рішень у громіздкій системі — триваліший і складніший, що може виявитися суттєвим "мінусом" під час спресованої бліц-кампанії.

Цим проблеми мегаблоку не вичерпуються. Його важливим ресурсом є принаймні дві сотні тисяч реальних активістів партій "Правиці" — звиклих працювати на виборах не лише за плату, а й за переконання.

НУ-НС дуже втратить, якщо ці люди чи частина їх, ображені надто безцеремонним поводженням зі своїми лідерами й партійними брендами, відстороняться від кампанії. Дехто на Банковій переконаний, що підпис того ж Юрія Костенка визначить і позицію кожного рядового члена УНП. Та це навряд чи відповідає дійсності. Ветерани націонал-демократії звикли, щоб їх переконували, а не ламали через коліно.

Сьогодні питання про ідеологічне обличчя мегаблоку так само відкрите. Вже зрозуміло — НУ-НС експлуатуватиме під час кампанії насамперед антикорупційні й соціальні гасла: закликатиме ліквідувати депутатську недоторканність, підвищити пенсії й виплати породіллям. Напевно, така тактика є правильною щодо "посполитого" виборця. Однак було б помилкою, якби мегаблок знехтував необхідністю вироблення окремих звернень до інтелігенції — найбільш рефлектуючої й схильної до аналізу частини електорату. Самоусунення НУ-НС від боротьби на цьому полі чи переоцінка власних позицій тут різко поліпшать шанси блоку Литвина, який цілеспрямовано змагатиметься саме за голоси освітян, науковців, медиків. Так само надто вже ретельне оминання спікерами мегаблоку дражливих політичних тем мови, УПА, Росії, НАТО тощо цілком здатне збільшити електоральний ужинок маргінальних ультрарадикалів.

А головне — НУ-НС реально боротиметься за спільний помаранчевий електорат з БЮТ. І будь-яка заява чи то когось із лідерів мегаблоку, чи то самого президента про можливість співпраці в майбутньому парламенті з Партією регіонів фатально відобразиться на електоральних позиціях "Нашої України—іНародної самооборони".

Не менші небезпеки пов"язані з проголошеним об"єднанням 10 різновагових і озброєних різною ідеологією сил у "єдину національно-демократичну партію" і неминучою при цьому боротьбою за лідерство в Києві й на місцях. Але докладніше  аналізувати ці небезпеки буде доречніше після виборів.

Отже, нинішні високі рейтинги не обіцяють мегаблокові ані спокійного життя, ані гарантованого майбутнього. Вони лишень дають шанс.

×