"Ви втратили опору, без якої не навести ладу"

 

Як перший президент незалежної України я зобов"язаний звернутися до вас, Вікторе Андрійовичу, в цей драматичний для Вітчизни момент. Як громадянин і як перший президент України, що стояв біля колиски незалежності нашої держави, я не маю права мовчати. Те, що сьогодні діється в Україні, розриває серце, крає душу навіть у такої загартованої політикою людини, як я. Сотні людей у листах просять мене сказати вам про це, попросити вас дослухатися до народного гніву.

Я ніколи не дозволив би собі різких критичних випадів на адресу діючого президента України, мого спадкоємця, якби не переконався в тому, що ви, Вікторе Андрійовичу, сьогодні уже не здатні виправити становище, створити разом із парламентом діючу, ефективну систему влади.

Утративши довіру та підтримку українського народу, свідомо позбувшись уряду, зруйнувавши парламентську коаліцію, ви втратили опору, без якої не навести ладу. Влада фактично зруйнована. А подолати кризу без ефективної участі влади неможливо. У цьому сьогодні суть моменту.

Що ви встигли зробити за ці чотири роки? Може, провели хоч одну реформу? Ні, поміняли чотири уряди, які стали заручниками Вашої боротьби за владу. Двічі розпускали  Верховну Раду, кидаючи країну у вир політичної війни. Власноруч зруйнували всі парламентські коаліції, де ви мали золоту акцію.

Було б необ"єктивним не бачити помилок усіх президентів та урядів України, всього українського політикуму. Це правда. І її слід визнати. Але такого безладу в Україні, як зараз, ще не було. Не було такого страху перед завтрашнім днем, такої зневіри до влади. І в цьому ваша найбільша провина.

Донедавна я думав, що президентські вибори повинні відбутися у визначений законом термін. Але сьогодні міркую інакше, ясно побачивши, що ви зараз основну увагу приділяєте не проблемам України, а думаєте, як утриматися при владі. І готові для цього навіть скористатися світовою фінансово-економічною кризою. Вочевидь, ви бачите вихід (для себе і свого оточення) у свідомому доведенні економічної ситуації до точки кипіння за принципом "чим гірше, тим краще". Невже ви бачите вихід у запровадженні надзвичайного стану, щоб у такий спосіб залишитися при владі?

Україна не може більше жити в страху за завтрашній день, чекати нових випробувань

Дивну позицію ви займаєте і по відношенню до Національного банку. Як президент України, як колишній банкір, ви могли б серйозно вплинути на політику Нацбанку. Але, мабуть, у вас інша мета. Сьогодні робиться усе можливе, щоб знецінити гривню і в такий спосіб поглибити кризу.

Для цього Національний банк діє за певним сценарієм і, очевидно, під вашим політичним прикриттям. Люди не знають, що внаслідок падіння гривні запускаються  механізми інфляції, бо падіння національної грошової одиниці піднімає ціни на ліки, харчі тощо.

Саме така політика визначає космічні відсотки на кредити, які не дають можливості підприємствам позичати гроші. Практично зупинене нормальне фінансування національної банківської системи. Хіба цього не бачить президент України? Простіше за все перекласти провину на уряд. Власне кажучи, для того ви, Вікторе Андрійовичу, і загострюєте ситуацію до краю. Публічно відмежувавшись від уряду, від відповідальності за ситуацію в країні, ви тим самим відмовилися виконувати свої конституційні повноваження й обов"язки.

Вихід бачу тільки один — дострокові вибори президента України. Саме цього вимагає сьогодні більшість людей.

Дозвольте вам нагадати, що я свого часу пішов на дострокові вибори добровільно. Чи хотілося мені це робити? Ні, не хотілося. Але мусить бути, окрім посади, ще й відповідальність перед Україною.

Справжній патріотизм президента, Вікторе Андрійовичу, полягає також і в тому, щоб глибоко зрозуміти ситуацію, власну позицію і прийняти відповідальне рішення — піти у відставку. Такий крок може зупинити хвилю проблем, заспокоїти суспільство, вселити надію на реальний вихід із кризи.

Я маю право радити вам зробити цей мужній крок, оскільки залишив вашому поколінню молоду незалежну Україну, що тільки-но спиналася на ноги, ту малу дитину, яку треба було пестити й любити. Але ви не зуміли цього зробити. І вам слід сказати собі: я зробив усе, що міг, і більше зробити не зможу.

Сьогодні питання стоїть руба: Україна не може більше жити в страху за завтрашній день, чекати нових випробувань. Усі — маємо діяти.

×