Минулого тижня назвали лауреатів Шевченківської премії-2007. Громадськість бурчить: знову нагородили невідомо кого! В Інтернеті навіть є акція Народна Шевченківська премія. Тут усіх кандидатів виставили не для таємного, а для "всенародного" електронного голосування.

Ініціаторів акції не влаштовує непрозорість вибору та те, що переважна більшість українців не знає лауреатів. Цитую: "Нам не зрозуміла процедура обрання лауреатів Національної премії в закритому колі. Національна премія — справа Нації, а не двадцяти її представників? Ми повертаємо собі право визначати, хто гідний від імені української нації опинитися у світлі Тарасової постаті. Це наш Тарас. Це наша війна і наші Герої!".

Отже, доки "кулуарний" Шевченківський комітет визначав героїв, те саме в Інтернеті робив народ. Він був малочисельним, не порівняєш із тим, що голосує на "Євробаченні", однак сам факт цікавий. А ще цікавіший — результат.

Шевченківський комітет назвав 9 лауреатів: Микола Гобдич, керівник камерного хору "Київ" (програма "Тисяча років української духовної музики"); Остап Лапський, український поет із Польщі (книги "Себе: розшукую?!" та "Обабіч: істини?!"); Михайло Мельник, режисер, актор із Дніпропетровська (моновистава "Гріх"); Іван Остафійчук, художник (цикли "Моя Україна", "Подорож до Батурина", "Бойківська сага"); Борис Плаксій, художник (цикли "Агонія зла" та "Творці незалежності"); Дмитро Стус, літературознавець (книга "Василь Стус: життя як творчість"); Раймонд Торконяк, богослов, громадянин США (переклад Острозької біблії сучасною українською мовою); Тарас Федюк, поет (книга "Обличчя пустелі"); Андрій Чебикін, художник (цикли "Кримські мотиви", "Жіночі образи", "Зів"яле листя").

Із двох Микол — Гобдича та Азарова — народові більше відомий другий

А "народ" назвав чотирьох героїв (у кожній номінації лиш один переможець). Отже, в музиці — гурт "Кому вниз" (208 голосів), в театрі —  вистава "Про мишей і людей" компанії "Бенюк і Хостікоєв" (68 голосів), у літературі й мистецтві — вже відомі нам Остап Лапський (149 голосів) та Іван Остафійчук (43 голоси).

Що спільного й що відмінного у цих двох списках?

Почнемо з розбіжностей. З одного боку — Микола Гобдич і хор "Київ", із другого — гурт "Кому вниз". З одного — компанія "Бенюк і Хостікоєв", із другого — монотеатр Михайла Мельника. За гамбурзьким рахунком, усі четверо однаково достойні. У тім, що хтось став лауреатом, а хтось — ні, немає нічого скандального. Так, одні більш відомі "народові", інші — менше. Але чому? Бо мають різний "ресурс доступності". Скажімо, гурт "Кому вниз" чи не щодня чути по радіо. А хор "Київ" — ні. Щоб почути класичну музику у виконанні українських музикантів, треба увімкнути французький телеканал "Меццо", там наших показують часто. От і все з тим, хто відомий, а хто — ні.

Якщо шукати героїв таким чином, то з двох Микол — Гобдича та (прости, Господи!) Азарова — народові більше відомий другий. Та чи Гобдич у цьому винен?

В обох списках є ім"я Остапа Лапського. Це цікаво, з огляду на заяву ініціаторів Народної премії про те, що більшість українців не знають офіційних лауреатів. Лапський саме і є отим "невідомим більшості". Про нього навіть не всі наші поети та філологи чули. Пошукайте в книгарнях його книжку! Мабуть, її тираж не перевищував кількості відданих за поета голосів.

Чому ж він двічі став лауреатом? Може, саме тому, що цей достойний поет невідомий нікому, окрім тих, хто за нього голосував. Курйоз? Але оскільки кандидатура визнана по обидва боки барикад, нехай буде.

Та від того проблема не зникає. Цьогорічним лауреатам немає чим докоряти — окрім того, що хтось із них "невідомий". Але це клопіт не їхній, а всієї нашої культури, яка досі лишається невідомою нам. Бо наші ретранслятори (телебачення, преса, книжковий ринок) працюють на іншу культуру.

Зрештою, добре, що в Інтернеті є ота "народна" ініціатива. Далі все залежить від вартостей, які вона обере. Гаразд, "народ" голосував за поета. А чому не за богослова? Поетів у нас багато, а от такою роботою, яку зробив Торконяк, може похвалитися не кожна християнська нація.

Узагалі, прикро, що "народ" проігнорував номінацію "літературознавство". Є соціологічний показник: про цивілізованість нації свідчать її мистецтвознавці. Вам не подобається літературознавець Дмитро Стус? Гаразд, висувайте надзвичайну книжку Ярослава Грицака "Пророк у своїй вітчизні", де про Івана Франка сказано так, як ще ніхто не говорив. Однак цю книжку на розгляд комітету, здається, не подавали.

До речі, проблема Шевченківської премії не лише в тім, за кого голосують, а й у тім, кого подають у кандидати. От хай "народ" і подає своїх кандидатів — замість того, щоб судити "чужих".

×