Доки гравці вищої ліги української політики голосно сваряться між собою і вже ділять майбутні парламентські крісла, серед аутсайдерів виборчої гонки теж починається своя боротьба, і теж із привабливими перспективами. Для чого йдуть на вибори партії та блоки, які не мають жодних шансів потрапити до парламенту?

Найпоширеніша причина — відтягнути голоси у конкурентів "великих" партій. Так звані технічні проекти при вдалій кампанії здатні набрати до одного відсотка голосів. І хоч їхні лідери можуть обурюватися з того, що "все монополізовано мегапартіями", а "голоси вкрали", це дуже непоганий результат. Адже навіть один відсоток — це чотири місця в парламенті. І замість того, щоб опинитися у конкурента, вони будуть пропорційно розподілені між партіями-переможцями. А цілком імовірно, що в майбутньому парламенті різниця між більшістю і меншістю може бути голосів у десять. Отож ніби безнадійний проект, будучи за бортом парламенту, може істотно вплинути на формат урядової коаліції. Нині всі шанси стати такими проектами мають епатажні блок КУЧМА, який відтяпає голоси "регіоналів", та блок Вєрки Сердючки, який відтягне голоси у ліберальних і проєвропейських "помаранчевих".

Це ж той, хто обізвав і "помаранчевих", і "біло-синіх" ублюдками

Іншим мотивом аутсайдерських проектів є "розкрутка" політиків та брендів, для яких вибори — чудова нагода заявити про себе як альтернативу гравцям вищої ліги. Виграти вони не сподіваються, але організувати кілька потужних інформаційних приводів можуть. І тоді громадяни їх ще довго пам"ятатимуть: "А, це ж той чи та, хто обізвав і "помаранчевих", і "біло-синіх" ублюдками!". Партія вільних демократів, об"єднання "Свобода", Християнський блок потрапляють саме до цієї категорії легковаговиків-самопіарників. Мимоволі потрапляє сюди й Вітренко із соратниками, які вже й самі не сподіваються на депутатські мандати. Через брак потужностей свої виборчі кампанії "самопіарники" будують на "сенсаціях". У їхніх виборчих списках чимало осіб, здатних спровокувати скандали.

Найпрагматичнішими є ті малі політичні проекти, які не роблять акценту на скандалі, а просто сподіваються отримати відсоток, чи бодай пів, підтримки. Уже після виборів цей, здавалося б, незначний здобуток можна буде конвертувати у досить значну посаду у виконавчій владі. За приклад можуть слугувати "Віче" та СДПУ(о). Програвши парламентські вибори, лідери цих партій не зникли з політики, а влилися в уряд Януковича. І, до речі, втерли носа деяким дуже потужним парламентським силам, які втратили вплив на уряд.

Парламентська кампанія — це більше, ніж просто відсоток отриманих голосів. Поки експерти та небайдужі громадяни уявлятимуть, скільки голосів отримають переможці, нібито переможені готуватимуться збирати свій врожай. І дуже наївно вважати їх недолугими аутсайдерами-невдахами.

×