Якось у вересні 2001 року я зателефонував своєму новому стоматологу, щоб записатися на прийом. Саме минуло кілька днів після терактів у Нью-Йорку. Лікарка сказала, що графік у неї завантажений, і запропонувала прийти лише за два тижні.
— Ти ж бачиш, що робиться в світі! Одразу після того, як впали ці вежі-близнюки, у людей посипалися проблеми з зубами.
— А до чого ж тут зуби?
— Ну як же? Америка — це зуби, — з упевненістю військового відповіла лікарка. — От Франція, наприклад, це печінка...
У слухавці було чути, як лікарка гортає блокнот і щось бурмоче про пацієнтів, які можуть не прийти. А в моїй голові відразу постали картинки з книжок про масонів, де кожна частина тіла містичним зв"язком поєднувалася з певною стихією, частиною світу чи ще із чимось.
— Зателефонуй завтра, — попросила лікарка.
— Чекайте, а Україна — це який орган?
Після короткої паузи лікарка лише засміялася. Більше я до неї не дзвонив.
А Україна — це який орган?
— Чи тобі не однаково, чим забита голова у лікаря? — переконували мене друзі. — Головне, щоб знався на тому, що у тебе болить.
Може й так. Але я поміняв стоматолога.
Проте все одно з лікарями у мене не ладиться. Майже завжди вартість послуги після того, як її надають, зростає. Не дослуховуючи, я розраховуюся і вже більше не приходжу. Майже завжди лікар, знімаючи рукавички, пропонує зубну пасту доларів за 15.
Мабуть, варто заробляти більше грошей, тоді й добрі лікарі самі знайдуться. Так думалося мені, доки один співробітник Інституту урології не розповів, як лікували президента Кучму.
На останньому році свого правління Леонід Данилович занедужав настільки, що довелося робити операцію. Керував нею директор Інституту урології. Коли пацієнт прокинувся після наркозу, то побачив, що з його тіла стирчить трубочка. Президент вислухав пояснення лікаря і не соромлячись у висловлюваннях пояснив йому його місце у медичній картині світу. Кучма відразу подався до Німеччини. Пам"ятаю, тамтешня преса писала, що один тільки номер у готелі для кожного із супутників президента коштував 2,5 тис. євро за добу.
Можливо, в цій історії мій знайомий трохи перебільшив інтонації дійових осіб. Або навіть і діагноз. Проте очевидним залишалося одне: президент у своїй країні вилікуватися не може. На десятому році керівництва!
Що вже говорити про початківців.
Президент Ющенко після отруєння лікується тільки в Австрії та Швейцарії. Хай вже з українськими лікарями важко давати раду непередбачуваним наслідкам загадкового діоксину. Але ж і прем"єр Янукович довірив своє коліно тільки іспанцям. А звичайне шунтування, себто розширення серцевих судин, міністрові Цушку треба робити тільки у Німеччині.
А що коли б Конституція зобов"язала державних діячів лікуватися тільки вдома? Тоді б лікарі напевно виконали свою суспільну місію — почистили б українську політику.
2 
35413
Коментарі