Україномовного Харкова нам не бачити

Із 16 січня працівники сфери обслуговування повинні надавати послуги українською. Набула чинності стаття 30 Закону про мову.

Начитався в соціальних мережах історій громадян, як вони перейшли на українську. Хто ще в 1990-х, хто — 2008 року, а найбільше — після 2014-го. Українська мова як відповідь на війну з Російською Федерацією — це добре. Але якби не було війни, то виходить, інших спонук немає? Із доброї сотні історій про перехід на українську не було жодної, де людина сказала б: бо вимагало оточення, дражнили "русским", звільнили б з роботи.

По суті саме існування України, статус державної мови й навіть реальна багатомільйонна армія українофонів такі беззубі, що не здатні були інтегрувати іншомовних громадян.

А от війна, сильні емоції, образи — так, це інструменти. З таким їх набором україномовного Дніпра чи Харкова нам не бачити ще років 100. Вже й Росії не буде, а наші далі по-тамтешньому балакатимуть. Доки знову хтось сильно не образить. До печінок.

×