Пару років тому я жив у Японії, і був здивований, як погано японці знають англійську. Кажуть, їм важко даються окремі звуки — "в" чи "л". Але поганий акцент можна компенсувати добрим знанням лексики і граматики. До того ж знаю двох японських професорів та декількох докторантів і магістрів, які вільно володіють не лише англійською, а й українською. Отже проблема не в японській фонетиці, а в чомусь іншому: більшості японців нема аж такої сильної потреби знати англійську. Вони живуть на островах, в ізоляції — і живуть досить добре. Для чого, питається, їм вивчати англійську?

Мої спостереження показують, що найкраще знають англійську мову у Швеції та Німеччині. Там нею розмовляє майже кожен таксист чи продавець у магазині, не говорячи вже про державного чиновника чи університетського професора. Але це країни, що сильно інтегровані у зовнішній світ, а Німеччина є економічним серцем Європи. Звідси висновок: що більше країна відкрита, то краще вона знає англійську — і навпаки.

Україна належить до "навпаки". Кажуть, причиною є неефективна система освіти, що не дозволяє молодій людині вивчити мову за 10-15 (!) років. До того ж мову, додам, порівняно просту. Погана мовна система є, радше, наслідком, аніж причиною.

Одною з них є неподолана спадщина СРСР. До кінця 1980-х висока стіна стояла не лише в Берліні, а й по всіх кордонах СРСР — хоча, за іронією, більшість його сусідів були країни з соціалістичним, а не капіталістичним ладом. Україна була особливо ізольована. Недавно відкриті документи з епохи холодної війни показують: Кремль боявся, що під впливом "празької весни" чи польської "Солідарності" у Західній Україні постане сильний націоналістичний, а на Донбасі — робітничий рух. Через штучну ізоляцію Українська РСР була такою собі Албанією розміром із Францію. Поляки та югослави навіть за комуністичної влади могли поїхати до Італії чи Німеччини. Найдальше, куди міг заїхати українець, до Владивостока.

За таких обставин потреба в англійській чи іншій західній мові відпадала. Вчили їх хіба ті, хто мав сильну мотивацію. Для мого покоління цією мотивацією нерідко був рок-н-рол.  Якщо, словами Маяковського, російську мову варто вчити хоча би ради того, що нею говорив Ленін, то англійську нам хотілося вчити, бо нею співав Леннон. Я вчив англійську з книжок, музики і БіБіСі. Так само польську. І це не лише моя історія, а й кількох моїх друзів та знайомих.

Мотивація в українців вивчати західні мови й надалі є дуже низькою. Бо Україна не може перебороти свою ізоляцію через існування віз, комплексу меншовартості та інерцію. Ті, які їдуть на заробітки, вивчають італійську чи іспанську — тому зараз у Галичині так багато людей знають італійську. Ті, які їдуть на заробітки в Америку, додому переважно не вертаються.

Англійську вчить лише та амбітна частина молоді, яка прагне чесної кар'єри коштом своїх зусиль. Найбільше їх у недержавних чи напівдержавних університетах, як от Києво-Могилянці чи Українському католицькому. На жаль, їх не так багато серед студентської молоді. Тішить, принаймні, що вони є. Боюсь, однак, їхнє прагнення чесного успіху рано чи пізно змусить їх виїхати з цієї країни — а тоді кількість англомовних не буде зростати.

Що ж стосується решти молоді, то тут формула проста: вони знають і вживають ту мову, якою слухають поп-музику. У нас же повсюди чути російську попсу. Коли розпадався Радянський Союз, я думав, що принаймні у нас, у Галичині, домінуватиме англомовна музика  — так само, як у сусідній Польщі чи Угорщині. Цього не сталося. Навіть ті водії маршруток, які почепили на скло чорно-червоні прапори і наклейки "Свободи", слухають радіо "Шансон"  або, у кращому випадку, "Наше радио".

Отже, українці не відчувають потреби вивчати англійську, бо такої потреби нема. Не можна відчувати те, чого не існує.

Чим це шкідливо для України? По-перше, це замкнене коло: ізоляція країни провокує слабке знання мов, а слабке знання мов консервує ізоляцію. Тому Україна залишається культурною і політичною провінцією.

Така ситуація впливає на рівень науки й викладання. Англійська мова зараз — це приблизно те, що латина у часи середньовіччя: ніхто тоді не міг стати доктором чи магістром, якщо не знав цієї мови. Як тоді латиною, так і зараз більшість — близько 90% — наукової продукції виходить англійською. Нею написані найцікавіші та найглибші речі, і дуже небагато з них перекладені.

У політичній сфері слабке знання мов означає, що Україна залишається прив'язаною до Росії. Бо єдина мова виходу у великий світ для більшості українців, включно з чиновниками, це російська. Показовий момент: коли весною 2010 у Варшаві була зустріч президентів Центральної і Східної Європи з Обамою, Янукович був єдиний, хто потребував перекладача. Можна, звичайно, сказати, що в Януковича не найвище IQ. Але замініть Януковича одним із трьох його попередників, чи ситуація не буде такою самою.

Мовна прив'язка неминуче означає прив'язку політичну. Щоб розірвати цю пуповину, держава би мала створювати і фінансувати програми для покращення викладання англійської мови на всіх рівнях освіти, причому із залученням викладачів, для яких ця мова є рідною. Так робив Саакашвілі у Грузії. Об'єктивно Україна має кращі шанси, ніж Грузія, яка не має такої великої діаспори. Зараз серед нашої діаспори молоде покоління українською вже майже не розмовляє, але зберігає інтерес до України — а тому напевно радо взяло би участь у такій програмі. За американськими чи канадськими нормами, для молодої людини звично перервати на рік-два свою освіту й виїхати до іншої країни, щоб пізнати її культуру.

Є, однак, одна добра новина: в Україні склався новий і стабільний консенсус. Українці можуть до посиніння сперечатися, чи повинна російська мова мати статус другої державної. Та коли батьків питають, якою має бути друга обов'язкова мова для вивчення у школі після української, абсолютна більшість надає перевагу англійській над російською.

Зрозуміло, батьки не хочуть поганого для своїх дітей, і розуміють, що ключ до успіху у сучасному світі полягає, серед іншого, у знанні англійської. Вони дивляться далі, ніж українські чиновники від освіти. А раз є попит, то є й шанс, що рано чи пізно з'явиться й пропозиція.

×