У його лівій руці — держава.

Не куля з хрестом, яка зазвичай символізує владу і раніше йменувалася "яблуком государевим", — просто держава. Росія.

Одна з найбільших країн світу, тричі скорена його кагебістським генієм, яку він держить нині за "яблучко".

У правій руці — теж не банальний скіпетр вказівний, і не затасканий Мойсеєм ціпок мудреця. У його правиці — ядерна валізка, яку він тримає так, аби всі бачили. Бачили, страшились і поважали.

Він належить до когорти найбагатших людей планети.

На нього працюють усі засоби масової інформації країни й половина — Європи. Ідеологічні структури Росії вдень і вночі живлять над головою сяйво ними ж таки намальованого ореола.

Його портрети — в усіх кабінетах неосяжної країни.

Він у букварях. У підручниках історії. Й, імовірно — російської мови зі своїм незабутнім: "Мочить в сортирах!"

У всіх поточних довідниках.

Він уже майже в історії. І не порохом на чужих чоботах — її вершителем. Персоною, яку не викреслити.

І раптом: "Путін — х…ло!"

Гучні два слова, що вирвалися з горлянок 50-тисячного стадіону.

Він думав: розійдуться — і забудуть. Хіба мало дурниць, римованих і не дуже, народжується у розпашілих головах футбольних ультрас.

Не забули.

Простенька пісенька з двох слів і приспівом: "Ла-ла-ла-ла!" перепурхнула з одного стадіону на інший і стала ще потужнішою.

Він сподівався: покричать — і замовкнуть.

Не замовкли.

Пісенька вилилася на вулиці, обійшла українські міста й села.

Він робив вигляд, буцімто не чує. Та й що візьмеш з бандерівців, вони навіть Гітлера свого часу незлюбили.

Він пробував іронічно посміхатися навіть тоді, коли "Путін — х…ло!" залунало англійською, німецькою, іспанською, китайською, польською і навіть (який жах!) російською мовами. Та й кремлівська челядь заспокоювала: героями фольклору стають виключно історичні особистості.

Можливо, образливі слова так і застряли б у хуліганській пісеньці. Можливо, Путін відбувся б звичайним роздратуванням. Але, на його лихо, її проспівав керівник українського Міністерства закордонних справ. Проспівав, аби заспокоїти юрбу, що вирувала біля посольства Росії. Проте вийшло — проспівав на камери. А це вже начебто оцінка офіційною особою однієї країни поточних заслуг перед історією офіційної особи іншої країни. Хоч і висловлена у неформальній обстановці й за форс-мажорних обставин.

Ситуація, на яку не можна не реагувати…

Росія, відома річ, образилася. Тим самим давши зрозуміти, що оцінку почула, проте не згодна.

А Європа зацікавилася. Дуже зацікавилася. Протягом першої доби ролик з Андрієм Дещицею набрав понад мільйон переглядів — і це тільки на Youtubі. Західні філологи і дипломати почали ламати голови над тим, що ж такого сказав український в. о. міністра, як мовлене можна перекласти, і як воно в'яжеться з їхніми уявленнями про войовничого і часом не надто адекватного кремлівського коротуна. Респектабельна британська "Ґардіан" навіть центральну газетну статтю присвятила тлумаченню двох скандальних слів. І якщо з прізвищем президента РФ у британців проблем не виникло, то з його новим титулом — навпаки. Добряче-е-енько довелося їм покопатись у табуйованому англійському лексиконі, щоби пояснити співвітчизникам, ким перед ними постав Путін.

Але таки пояснили. І тепер європейці потихеньку звикають до нового титулу вождя росіян. Багато хто з оцінкою погоджується.

Так і дивись: забудуть невдовзі, що Путін насправді — президент…

Що це означає для вождя зі вселенськими амбіціями? Давайте прикинемо.

Президентство і ядерну валізку в нього зрештою заберуть. Нажите "непосильною працею" — теж, як свого часу він забрав у попередників. ЗМІ його розлюблять і відвернуться. Портрет з букваря видеруть, як це в них заведено, або домалюють кульковою ручкою недавньому ідолові такі бороду й вуса, що й рідня не впізнає. Підручник російської історії перепишуть. А слова "сортир" і "мочить" у пристойному товаристві й вимовляти заборонять.

І ким тоді постане перед історією білястий чоловічок з безбарвними очима, котрий підірвав житлові будинки у Москві, аби затіяти війну, а війну затіяв — аби прийти до влади? Котрий, вторгнувшись армією, розчленував Грузію? Котрий украв у доброзичливих сусідів Крим і затіяв підлу агресію проти України, поставивши людство на межу світової війни?

Правильно, перед історією і наступними поколіннями Путін постане лише потішним героєм пісеньки з двох слів і простеньким приспівом: "Ла-ла-ла-ла!"

Пісеньку придумали футбольні вболівальники, а на великій сцені проспівав виконувач обов'язків міністра закордонних справ України, поставивши на кін дипломатичну кар'єру. Але хто знає, може, саме в цьому й полягала на даному етапі головна місія Андрія Дещиці — сформулювати для світу історичну сутність кремлівського правителя — і гордо піти зі сцени.

Отож, якщо Путін потрапить коли-небудь до світової енциклопедії, шукати його, ймовірно, доведеться на букву "Х".

×