Європейський суд із прав людини розташований у респектабельному районі французького Страсбурга, поряд із Радою Європи та Європарламентом. Це будівля чудернацької форми, головними елементами якої є два циліндри: один більший, другий менший. Працівники суду називають їх барабанами.

На вході  — стандартна процедура безпеки. Речі пропускають крізь рентгенівський сканер, людей — через рамку металошукача. З 38-річним Дмитром Третяковим і Павлом Пушкарем, 31 рік, зустрічаємося у "малому барабані". Тут відбуваються публічні заходи. У більшому засідає суд.

Вони найдосвідченіші з юристів, що працюють із українськими справами. Обидва кияни, випускники Національного університету ім. Т.Шевченка. Дмитро має два дипломи — з іноземних мов та права, працював у вітчизняному Мін"юсті та в українському представництві Організації з безпеки і співробітництва в Європі. Павло теж випускник юридичного факультету, кандидат наук. Вивчав міжнародне право у Британії, працював у Верховному суді й займався приватною практикою.

У Страсбурзі Третяков та Пушкар із 2002-го. Аби одержати таку роботу, треба пройти три етапи відбору: за резюме, письмовим конкурсом, співбесідою з комісією. До того ж кандидат повинен добре володіти однією офіційною мовою Ради Європи — англійською чи французькою — і мати базове знання другої.

— Процедура відбору прозора і не залежить від держави, — розповідає Павло Пушкар. — А наші люди часом вважають, що українці тут залежні від України. Навіть листи часом намагаються писати англійською чи французькою. При цьому ними не володіючи або використовуючи електронний переклад, що робить текст абсолютно незрозумілим.

— Як оцінюєте якість українських заяв?

— Вони різні. Інколи бувають дуже професійно підготовлені, а часом видно — люди не розуміють, чим займається суд, — відповідає Дмитро. — Причому не лише громадяни, а й юристи. Іноді просто роблять копію касаційної скарги до Верховного суду й пишуть від себе: він неправильно застосував таку-то статтю Цивільного кодексу. Часто намагаються оскаржувати саме судове рішення. Але Європейський суд насамперед відштовхується від вимог, яким повинні відповідати судовий процес і винесення рішення.

— В Україні майже не готують спеціалістів, — розмірковує про якість юридичних послуг зі звернення до Європейського суду Павло Пушкар. — Курс із європейського права у галузі прав людини викладають лише у кількох вузах. Часом юрист вважає: якщо прочитав Європейську конвенцію з прав людини, то вже може написати заяву з якоїсь складної справи. А треба ж знати практику суду, його процедуру. Відповідно, знати мову. Тож важко порадити, що краще: звертатися до юриста чи писати самотужки.

На кінець 2008 року у Страсбурзі очікували на розгляд 8250 заяв із України. Ми серед лідерів, на четвертому місці після Росії, Туреччини та Румунії. Українські заяви готують до розгляду близько 30 юристів і секретарів. Водночас зараз у суді немає постійного судді від нашої держави. Наприкінці минулого року склав свої повноваження Володимир Буткевич, нового суддю від України ще не затвердили. А без нього суд не може виносити рішень із українських справ.

Це не означає, що я — американський розвідник

Процедура обрання судді Європейського суду з прав людини така. У країні — члені Ради Європи відбувається національний конкурс, який визначає трьох кандидатів, з-поміж яких у Страсбурзі суддю обирає Парламентська Асамблея Ради Європи. Перший конкурс в Україні було проведено ще позаторік, і фаворитом у ньому був добре знаний у ПАРЄ Сергій Головатий — нині депутат від Партії регіонів. Однак президент Віктор Ющенко, пославшись на порушення процедури відбору, той список відкликав. Був повторний конкурс, проте новий список кандидатів "завис" уже в ПАРЄ. Ситуація надто політизована. Нині невідомо, коли Асамблея розгляне той список і затвердить суддю від України.

Тому поки що українськими скаргами у Страсбурзі займатиметься так званий "суддя у справах". Це 39-річний Станіслав Шевчук, який водночас є кандидатом на обрання постійним суддею. Планується, що тимчасовий суддя щомісяця приїздитиме до Страсбурга на тиждень.

Наприкінці грудня Шевчук захистив докторську дисертацію. Зараз працює керівником відділу верховенства права Координатора проектів ОБСЄ в Україні, викладає у Міжнародному Соломоновому університеті. Випускник Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого, стажувався у США, Великій Британії, Німеччині, Бельгії, спеціалізується на європейському праві.

Спочатку ми домовлялися зустрітися у Страсбурзі під час його першого приїзду наприкінці січня. Але там Станіслава Шевчука буквально завалило роботою.

— Звісно, навантаження велике, — каже, коли зустрічаємося згодом у Києві. — Але не думаю, що розгляд українських справ через таку ситуацію загальмується. На якість це у будь-якому разі не вплине. Всі справи розглядатимуть належним чином. Щоб це не був такий собі конвеєр.

Про вибори судді від України Станіслав Шевчук говорити не хоче.

— Це питання краще ставити політикам, — каже. — Я б хотів, щоб все якнайшвидше було вирішено.

Розповідає про свій науковий досвід, дисертацію, яка стосується діяльності Європейського суду з прав людини. Каже, цікаво буде спробувати себе в практичній роботі. На стіні в кабінеті Шевчука висять фотографії. А також запрошення на прийом від колишнього прем"єра Великої Британії Тоні Блера. На видному місці  — портрет екс-президента США Джона Кеннеді.

— Колись Юнг класифікував психотипи людей, — пояснює. — І от мій психотип — це Кеннеді. Він особистість, певний орієнтир. Цей офорт я привіз із Вашингтона. Але це не означає, що я — американський розвідник! — сміється. — А моїми інтелектуальними орієнтирами є українські професори Петро Мартиненко, Микола Козюбра, Володимир Буткевич. Якщо у нас є люди такого рівня, то українська правова система має майбутнє.

Удруге Станіслав Шевчук вирушив до Страсбурга не за місяць, а вже сьогодні — через два тижні після першого візиту. Назбиралося багато українських справ.

×