Після гри України і Тунісу я довго шукав у вітчизняних ЗМІ заголовка на зразок: "Україна разом із арбітром перемогла Туніс" або "Арбітр поховав надії Тунісу на вихід із групи", чи щось подібне. Не знайшов. Таких заголовків просто не могло бути. Адже ми не коментуємо дій арбітрів, бо справа гравців — грати, а суддів — свистіти. І взагалі — перемагає найсильніший!
Це коли виграємо. А коли програємо? Чи це не наша преса накинулася на швейцарського арбітра після гри Іспанія — Україна? Хоча наші й без нього ту гру неминуче б програли. Але вітчизняні "експерти" продовжували аналізувати несправедливий одинадцятиметровий у наші ворота і несправедливе вилучення Ващука.
У грі з Тунісом усе сталося навпаки. Арбітр несправедливо вилучив із поля гравця команди-суперниці, не призначив явний одинадцятиметровий у наші ворота і навпаки — дав сумнівний пенальті у ворота суперників. Чим і визначив результат гри. Це бачили всі. Але окрім грайливих зауважень, що, мовляв, це нам суддівська "компенсація за Іспанію", нічого сказано не було. Виграли — і прекрасно.
Чому ми нормальні, тільки коли перемагаємо?
Я теж вважаю, що переможців не судять, що перемагає сильніший і арбітр тут ні до чого. Це нормальний, спортивний погляд. Але чому тоді ми нормальні тільки коли перемагаємо? Варто нашим футболістам програти, одразу ж десь беруться злощасні арбітри, які, виявляється, в усьому винні. Починаючи з 1966 року, коли відбувся перший на моїй пам"яті Кубок світу в Англії. Тоді вийти у фінал нашим не дав арбітр, який у півфіналі підсуджував німцям. За чотири роки у Мексиці шлях нашій збірній до півфіналу знову перетнув арбітр. Він зафіксував гол уругвайців у наші ворота після явного порушення правил. 1982-го арбітр не дав нам виграти у бразильців у матчі групового турніру, а 1986 року засудив нашу збірну в грі проти Бельгії.
Та й у більш близькі часи, уже в історії збірної України, ми щораз чуємо про нехороших суддів, які то там, то тут не дали нам заслужено перемогти. А чи пригадуєте ви хоч один випадок, коли судді "допомагали" нашим футболістам? Не пригадуєте. І не тому, що арбітри не помилялися на користь української збірної. Помилялися. Просто нам про це не нагадували, а казали, що перемогли наші славні футболісти і мудрі тренери. Так завжди і виходить: коли виграли — не пам"ятаємо, коли програли — пам"ятаємо. Як у того контуженого: тут — пам"ятаю, тут — не пам"ятаю.
Я це все до того, що причини поразок, так само, як і перемог, нам слід шукати в собі, а не у діях арбітрів, погоді, розташуванні зірок. І тоді перемог стане більше.
3 
1
Коментарі