Після гучної заяви президента Росії Володимира Путіна про революційні пропозиції "українських друзів" щодо спільного управління українською газотранспортною системою (ГТС) у нас знову стало руба питання державної енергетичної безпеки. Майже всі політичні сили заявили про необхідність залишити ГТС за будь-яких обставин у власності держави. У Верховній Раді за це проголосували 430 депутатів.
Як не дивно, на цьому фоні досить раціональною виглядає позиція міністра фінансів Миколи Азарова. А саме його заява: будь-що, зокрема й спільне управління ГТС, може бути предметом переговорів. Щоправда, Азаров аргументував: іноземні кредитори можуть не дати "Нафтогазу України" кредитів, якщо знатимуть про його неспроможність заставити під них газотранспортну систему. Це смішно. По-перше, "Нафтогаз" має й інші активи. По-друге, заборона приватизації ГТС не заважала йому брати кредити в минулому.
Сьогодні українські політики багато в чому нагадують французьких військових на початку Першої світової війни. Тоді всі, зокрема й німці, чудово розуміли: в разі конфлікту Франція кине всі свої військові сили на повернення втрачених 40 років тому Ельзаса й Лотарингії. Звісно, німці укріпили цей район. А французи, штурмуючи "політично необхідний" регіон, зазнали значних втрат і майже втратили Париж.
Досить раціональною виглядає позиція Азарова
Отож, як і французи у серпні 1914-го, українці стають легко керованими, варто лише їм нагадати про якісь зміни у власності ГТС. Це дозволяє просто маніпулювати ними й відволікати увагу від, можливо, важливіших речей. Бо, як не менш раціонально зауважив посол Росії Віктор Черномирдін, ГТС без газу є лише великим і нікому не потрібним брухтом. Щоправда, він промовчав про непотрібність російського та середньоазійського газу без українських труб, бо ж його немає чим доставити в Європу.
Справді, недоторканних речей, які не можуть стати об"єктом перемовин, не повинно бути. Питання варто ставити інакше: чи буде вигідним для України продаж ГТС або спільне з іншою державою управління нею? Досвід Молдови й Білорусі свідчить, що навіть віддавши свої газотранспортні мережі російському "Газпрому", країни не застрахувалися від подорожчання газу. Тож за схемою "труба в обмін на дешевий газ" домовлятися не варто. Більше того, політично вмотивовані економічні санкції, використовувані Росією час від часу, не дозволяють покладатися на неї як на прагматичного та передбачуваного партнера.
Але окрім продавця газу існує ще й покупець — Європа. Від неї ми ще не чули заяв про необхідність спільного управління, хоча зацікавленість існує. Можливо, саме в цьому напрямку варто рухатися.
2 
35413
Коментарі